«МАХНУ СЕРЕБРЯНЫМ ТЕБЕ КРЫЛОМ…»

…1943 рік. Кам’янеччина окупована нацистськими військами. Раптом над селом Вихватнівці чути звук двигунів літака. Як потім з’ясувалося, боєць Іван Твердохліб із товаришем прилетів на бойовому літаку і приземлився біля хати батьків. Вони поїли, випили за перемогу над ворогом і на очах у німців злетіли, помахавши крилами літака, та сховалися у хмарах. Цю історію як легенду досі розповідають у селі.

– Я хочу напередодні Дня Перемоги розповісти про Івана ТВЕРДОХЛІБА, аби односельчани знали, який у них героїчний земляк, – із такими словами нещодавно до редакції завітав Іван Вітюк із Вихватнівців. – Я – його племінник, і хоча дядька вже немає серед живих, розповідь про його життя і героїчні вчинки я записав зі слів його дітей.

Наш батько, Твердохліб Іван Семенович, народився 5 травня 1922 р. у селі Вихватнівці Кам’янець-Подільського району. Його батьки були з одного села і носили однакові прізвища, але не були родичами.

Він пішов працювати учителем математики, а через рік, 21 серпня 1940 р., потрапив до Сталінградської школи пілотів. У серпні 1943-го, після закінчення цієї школи, був направлений на фронт у 611 Перемишлянський винищувальний авіаційний полк. Йому тоді виповнилося 21 рік.

Через два місяці його призначили старшим льотчиком. Воював на Південному,

1-му, 3-му, 4-му Українських фронтах. Він був першокласним льотчиком-винищувачем. Загальний наліт склав більше як 1000 годин. Опанував такі літаки: ПО-2, У-2, Уті-2, Уті-4, I-6, ЯК-1, ЯК-7, ЯК-9.

Авіаційний полк, у якому служив батько, був полком прикриття. Основне їхнє завдання – супроводжувати літаки-бомбардувальники під час бойових вильотів, щоб вони усі змогли відбомбити позиції фашистів і повернутися на аеродром. Дисципліна бойового строю під час таких завдань була на першому плані. Однак йому вдалося, не порушуючи бойового строю, знищити два фашистські літаки.

Із розповіді бойового побратима нашого батька Валентина Римаря вдалося почути про тата історію, яку він ніколи нам не розповідав.

В одному бою літак батька підбили, і він змушений був його покинути. При розкритті купола парашута одна зі строп закрутилася навкруг тіла, але він не розгубився, витягнув ніж і відрізав стропи, приземлившись на запасному парашуті.

Нашому батькові довелося брати участь у боях за звільнення Кавказу, Кубані, України, Молдавії, Румунії, Болгарії, Югославії, Угорщини і Австрії.

За бойові подвиги був двічі нагороджений орденом «Красной звезды», двічі – Орденом Отечественной войны II степени, медалями. Командир полку, в якому служив тато, написав книгу «Вижу противника», яка надрукована в Києві 1981 р.

Він починав війну з участі в Сталінградській битві, побував на Курській дузі, в перших лавах армії звільняв рідні місця.

За бойові заслуги командування нагородило його трьома днями відпустки для відвідування рідного села. За рішенням командира, йому дали літак Уті-2. Зустрічати льотчиків-визволителів зійшлися жителі навколишніх сіл.

Уже в мирний час тато щороку приїжджав у рідні Вихватнівці, щоб допомогти батькам по господарству. Односельчани зустрічали його як героя, переказували молоді легенду, коли під час окупації села він із товаришем прилетів на бойовому літаку і приземлився біля рідної хати.

Після закінчення війни 611 Перемишльський винищувальний полк розквартирувався у районі Бухареста. Тут батько і зустрів свою єдину кохану Лізу. Зіграли весілля в рідному полку, а через рік ще в Румунії у них народився син Володимир.

Якщо подивитися, де народжувалися п’ятеро дітей нашої сім’ї, то можна простежити шлях, яким повертався 611 авіаційний полк у СРСР: Джанкой у Криму, Запоріжжя, Сарата Одеської області, м.Куйбишев.

Тільки 31 жовтня 1957 р. тато був звільнений у запас. На цивільній службі його кар’єра склалася успішно. Він зробив великий внесок в освоєння нової системи управління і організації структури повітряного простору як начальник Куйбишевського зонального центру управління повітряним рухом.

Пішов із життя у 62 роки 1984-го, сидячи за партою… в академії.

Записав зі слів сина Володимира