ШЛЯХЕТНА «ЛІСТОМАНІЯ» ПО-УКРАЇНСЬКИ

Свідчення про майже річні гастролі видатного піаніста Ференца Ліста в Україні 1847 р. залишилися в публікаціях у тогочасних газетах. Для нас інтерес представляють спогади нашого земляка, лікаря, письменника й історика Юзефа Антонія Ролле, котрий жив і працював у Кам’янці. Його нарис під назвою «Францішек Ліст у південних провінціях» про гастролі Ліста й деяких інших тогочасних «зірок» у наших краях був опублікований у «Газеті Львівській» за 1911 р. із нагоди 100-річного ювілею Ліста.

Юзеф Ролле, котрий на час приїзду Ліста в Україну був учнем вінницької гімназії, зміг особисто побувати на концерті видатного віртуоза у Вінниці, а також спілкувався із очевидцями його виступів у Кам’янці та інших містах. Цілий розділ він присвятив подільській княгині Кароліні Сайн-Вітгенштейн, «…котра приклала руку як до популярності Ліста, так і до напрямку, в якому під її впливом розвинувся його надзвичайний талант».

Батько Кароліни належав до багатого шляхетського роду Івановських, заклав прекрасний маєток у селі Воронинці (тепер с.Воронівці Хмільницького району Вінницької області), а її мама походила з давнього роду Подоських. Кароліна здобула блискучу освіту і, для отримання княжого титулу, була проти волі віддана заміж за князя Миколу Сайн-Вітгенштейна.

Як розповідає Ролле, «молодята оселилися у маєтку в Воронинцях. Тамтешній палац належав до найкрасивіших на Поділлі будівель і вражав своїми розмірами. Його господиня прославилася на всю Україну своїми неймовірними знаннями і гострим розумом».

Її зустріч із Лістом відбулася на початку 1847 р., під час його гастролей у Києві, і княгиню вразив його талант. Ролле саркастично зазначає: «марнославству відомого музиканта полестило те поклоніння, той захват, що переходив у якийсь нездоровий екстаз, тим паче, що й інші пані брали приклад із княгині, бо вона задавала тон у товаристві.

Тож із Києва Ліст помандрував до маєтку у Воронинцях, де йому влаштували королівський прийом, і гостював там цілий тиждень. Натовпи сусідів висловлювали йому свою повагу, тати приводили доньок, щоб вони поглянули на нового Орфея, а оскільки гра на фортепіано була вельми популярна, то ще й для того, аби набратися новомодної манери гри… І довго ще потім доморощені артистки кумедно відкидали гривки на манір Ліста, гатили по клавішах, підносячи рученята, ніби до молитви, а потім з усією силою кидаючи їх на клавіатуру… Не кажу вже про віртуозів міського розливу – кожного з них можна було впізнати по довгому, аж до пліч, волоссю, по певним чином зав’язаній краватці, і так далі».

Як бачимо, історик Ролле не вельми лесно відгукувався про одного з найвидатніших піаністів усіх часів, і причин цьому декілька. Якщо не брати до уваги особистих смаків історика, то кидається у вічі його антипатія до суцільного захоплення закордонними «зірками», тоді як незаслужено в тіні залишалися не менш талановиті місцеві музиканти. А крім того, Ліст демонстрував новаторський підхід до гри на фортепіано, неймовірну техніку, віртуозність, і не всі були готові сприймати таку музику, тож карикатур на специфічну манеру Ліста теж не бракувало.

Сердечно прийнятий у Воронинцях, піаніст погодився дати цілу низку концертів у різних містах. У дорозі його спершу супроводжували тільки княгиня Вітгенштейн із чоловіком та графом Емілем Олізаром, але в дорозі його почет швидко збільшувався.

«По дорозі заїхали до Якушинець, до пана Олександра Руссановського – палкого меломана і почесного куратора вінницької школи, котрий дбав про виховання молоді, про формування у неї естетичного смаку… Руссановський умовив Ліс-та дати молоді можливість почути його і влаштував музичний ранок у невеликій

залі цукерні Дувра, на головній вулиці Вінниці».

Ролле як учень тієї самої вінницької гімназії потрапив на концерт разом з іншими учнями старших класів. «На сцені, встеленій килимами, стояв рояль, у залі – понад сотня крісел для обраної публіки, а поза ними, під стінами, рядочком поставили нас. Куратор, весь виряджений, вигинався, як молодий пагінець, розповідаючи нам про значення Ліста в музиці, про його заслуги і так далі. Час від часу він вибігав на ганок, заглядав на вулицю через вікно, уважно вслухався, аж нарешті почулося гуркотіння – точно їдуть! Але виглядаємо – ні, під вікнами цукерні проїжджав величезний обоз: кілька десятків возів, бричок, старосвітських тарадайок, і все напхане пакунками, а на пакунках повно всіляких людей: кухарі та кухарчуки, гувернери, поважні камердинери, сільські дівки і служниці, в яких тільки носи виглядали з-під хусток, що ховали обличчя від сонячної засмаги. Обоз їхав до Немирова, де завтра мав виступити Ліст, і вже з самого вигляду цього обозу кожен міг собі уявити, який той виступ має бути чудовий.

Слідом з’явилися карети, і скоро зала заповнилася вщерть. З місцевих було хіба кілька представників шкільного керівництва і нас, котрі підпирали стіни, решта ж були приїжджі із сіл. Як сьогодні пам’ятаю той натовп магнатів у фраках, пишно вбрані й пахнючі пані з прегарними квітами в руках…

Ледве встигли приїжджі зайняти свої місця, як повідомили про приїзд зірки. Попереду йшов Руссановський, а за ним блідий довгокосий чоловік вів попід руку тридцятирічну даму – то були Ліст і пані Кароліна Вітгенштейн…

Я не є музикантом, але пам’ятаю враження, яке на мене справила гра Ліста… Враження, соромно зізнатися, ніяке, нудотне. Не було жодної ноти, яка б зворушила, припала до серця, не запам’ятався жоден акорд… Суцільний каскад звуків, громи й блискавиці, якийсь шалений танець, дикий, часом навіть ніжний, але приземлений, шалений, він геть не підносив душу… Виконавець довів техніку гри на інструменті до безумства, ніколи ні до того, й ніколи по тому я не зустрічав нікого, хто грав би настільки віртуозно, але в той же час я відчував, як мої барабанні перетинки просто розболілися від того напливу галасливих звуків…».

Від містечка до містечка до Ліста приєднувалися все нові й нові учасники з числа місцевої польської шляхти, котрі разом із ним подорожували до місць наступних концертів. 9 березня 1847 р. був концерт у Немирові, в якому до обозу приєдналися графи Потоцькі, а 10 березня відбувся концерт у Кам’янці.

«Кам’янець нетерпляче очікував віртуоза, з’їзд був величезний, і ще й до сьогодні можна зустріти людей, котрі пам’ятають, що Ліст давав концерт у залі гімназії (тепер історичний факультет К-ПНУ ім.І.Огієнка), що та зала не могла вмістити усіх слухачів, і вони тіснилися аж у коридорах; що жив він на ринку в домі Білецького, що один вечір був присутній на урочистості, влаштованій на його честь графом Олександром Орловським, що на цьому прийомі Биковський виступив з написаним із цієї нагоди віршиком, котрий викликав загальні оплески; що Ліст грав на фортепіано з фабрики Сейферта і Сейдлера, привезеному землевласником паном Регульським, котрий мешкав за шість миль від Кам’янця. І ще недавно я зустрічав у містечку стільці з написом, що вказував, що сам Ліст на них сидів!..».

Ролле зазначає, що культ Ліста доходив до смішного, і «пропагандисткою цього культу була жінка, котра чимдалі все більше розпалювалась коханням до мистецтва і до самого митця».

Під впливом всеохоплюючої «лістоманії» на Поділлі геть забули про колишній тріумф всесвітньої оперної зірки Каталані, котрій князі й графи встеляли брудні вулиці власними плащами. Після Кам’янця був Кременець, Львів, Чернівці, Одеса, Миколаїв, Вознесенськ і врешті Єлисаветград (теперішній Кропивницький), після якого «змучений тріумфами Ліст повернувся до Воронинець, де кілька місяців спочивав на лаврах». Після останніх у своєму житті гастролей Ліст повернувся до Європи, де продовжилася його драматична історія кохання і творчості разом із його польською музою – подільською княгинею Кароліною Сайн-Вітгенштейн.