КОЖЕН ДОСТОЙНИЙ ЕНЦИКЛОПЕДІЇ
Знову Кам’янець-Подільська міська організація Національної спілки краєзнавців України, цього разу з кафедрою образотворчого й декоративно-прикладного мистецтва та реставрації творів мистецтва національного університету імені Івана Огієнка, провела 18 травня регіональну науково-практичну конференцію «Володимир Гагенмейстер. Життя і творчість», присвячену 130-річчю від дня народження видатного українського художника, графіка, мистецтвознавця та видавця Володимира Гагенмейстера. Спочатку планувалося пленарне засідання із сімома доповідями та дві секції з відповідно 14 та 15 виступами, але все звелося до 11 доповідей на пленарному засіданні.
Першим узяв слово кандидат мистецтвознавства Іван Гуцул. Позаторік він спільно з доктором мистецтвознавства Наталією Урсу видав монографію, яка називається так, як і сьогоднішня конференція – «Володимир Гагенмейстер. Життя і творчість».
Кандидат історичних наук Олександр Комарніцький дослідив невідомий факт із біографії Володимира Гагенмейстера. Виявляється, той вчився в трьох Кам’янець-Подільських навчальних закладах: державному українському університеті, інституті теоретичних наук та інституті народної освіти протягом десяти років. Правда, невідомо, чи закінчив виш Володимир Миколайович.
Схвильованими вийшли спогади мистецтвознавця і художника Катерини Дегтяр, яка очолювала Кам’янець-Подільську міську дитячу художню школу від вересня 1986 року до серпня 1991 року. Адже саме завдяки Катерині Борисівні стало повертатися ім’я призабутого художника. Величезну роботу із повернення світлого імені свого батька проробила донька Володимира Гагенмейстера – Ольга Ерн.
Наталія Урсу свій виступ присвятила мистецькому оточенню Володимира Гагенмейстера. Це педагоги Кам’янець-Подільської художньо-промислової професійної школи імені Григорія Сковороди Варвара Корецька (дружина Володимира Гагенмейстера), Кость Кржемінський, Володимир Шаврін, Отто Адамович, Антін Вронський, а також скрипаль і педагог Зденек Комінек.
Безумовно, кожен заслуговує окремої статті в енциклопедії. Розповімо ж про одного із сподвижників Володимира Гагенмейстера – Отто Максовича Адамовича. Він з’явився на світ 18 липня 1891 року в місті Лібаві Курляндської губернії Російської імперії. Нині це місто Лієпая на південному заході Латвії, на побережжі Балтійського моря. Народився в родині робітників. Німець за походженням. Навчався в лютеранській початковій школі й заводському училищі при заводі в Катеринославщині. 1912 року Отто Адамович закінчив Миргородську художньо-промислову школу імені Миколи Гоголя. Трудову діяльність розпочав 1912 року в Кам’янець-Подільській художньо-ремісничій навчальній майстерні за спеціальністю «Вчитель художньої кераміки». У 1915-1918 роках служив в армії, був учасником російсько-німецької війни, воював на Кавказькому фронті. Далі продовжив роботу в Кам’янці-Подільському. 1927 року видав працю «Гончарні миски села Бубнівки».
Ймовірно, що 1931 року Адамович перейшов працювати до Кам’янець-Подільського силікатного інституту помічником інженера-кераміка. 1935 року разом з інститутом переїхав до Харкова, де став членом Харківського обкому спілки вищої школи.
На запрошення Володимира Гагенмейстера переїхав до Києва, де з лютого 1937 року працював інструктором-технологом із гончарства цеху експериментальних майстерень Музею українського мистецтва.
29 січня 1938 року Отто Адамовича заарештовано. Звинувачено як учасника діяльності з 1931 року підпільної української контрреволюційної організації.
8 травня 1938 року на засіданні Трійки при Київському обласному управлінні НКВС УРСР ухвалено: «Адамовича Отто Максовича розстріляти. Особисто належне йому майно – конфіскувати». Вирок виконано 26 травня 1938 року, о 23.00. 7 квітня 1989 року кримінальну справу Отто Адамовича переглянуто, його реабілітовано.