«СПРАВДІ ЧУДОВЕ МІСТЕЧКО»

Наприкінці 1956 року побачило світ перше та єдине число літературно-художнього альманаху «Кам’янець-Подільський». Його підписано до друку 30 листопада 1956 року. Вступну статтю до альманаху написав відомий письменник, уродженець Кам’янця-Подільського, автор знаменитої трилогії про рідне місто «Стара фортеця» Володимир Бєляєв. Він тоді мешкав у Львові. А називалася ця стаття «Багаті і славні традиції».

СПОГАД БЄЛЯЄВА

Володимир Павлович згадав, зокрема, такий епізод. Якось, іще до війни з німцями, йому за дорученням редакції журналу «Літературний сучасник», органа Ленінградського відділення Спілки письменників СРСР, довелося відвідати російського радянського прозаїка, поета, драматурга, сценариста, перекладача, літературознавця та критика Юрія Тинянова (1894-1943). Юрій Миколайович тоді мешкав у Ленінграді в квартирі, що її колись винаймав композитор Олександр Глазунов. Це було за Казанським собором, на вулиці Плеханова. Юрій Тинянов тоді напружено працював над романом «Пушкін». Важка хвороба (він із молодості страждав на розсіяний склероз) часто відривала його від роботи, тому редакція журналу змушена була публікувати роман маленькими порціями та робити великі перерви у друкуванні «Пушкіна». Хоч-не-хоч, аби не викликати нарікань читача, доводилося квапити його автора. З такою місією і відвідав Юрія Тинянова Володимир Бєляєв.

Після закінчення ділової частини розмови Юрій Миколайович запитав Володимира Павловича, звідки він родом. Коли той назвав Кам’янець-Подільський, Тинянов пожвавішав. «Виявляється, одного разу, – пише Володимир Бєляєв, – приїхавши випадково влітку з Ленінграда до Кам’янця-Подільського, Юрій Миколайович проводив на Руських фільварках свою відпустку, працюючи там над розділами «Пушкіна». Ніколи не забуду, з яким хвилюванням у розумних, проникливих очах розповідав мені Тинянов про свої враження від міста. Він говорив, що далека і близька історія Кам’янця здатна викликати до життя не один історичний роман, а природа міста така, що на ній, як на прекрасній основі, талановита людина може виткати не один, подібний до чудового килима, епохальний твір».

Так уперше було зафіксовано перебування у Кам’янці-Подільському видатного російського письменника Юрія Тинянова.

ЛИСТ ТИНЯНОВА

1966 року в московському видавницт-ві «Молода гвардія» вийшла в серії «Життя знаменитих людей» книжка «Тиня-нов», де поміщено спогади про видатного письменника, зокрема і літературознавця Миколи Степанова. Микола Леонідович повідомляє таке:

«Один зі збережених від цього часу листів Юрія Миколайовича до мене з Кам’янця-Подільського, що відноситься до липня 1931 року. Цей лист дуже наочно характеризує принципи роботи його над своїми творами, ретельність, з якою він збирав матеріал для них. Крім того, він малює і самого Юрія Миколайовича, його делікатність, його епістолярний стиль.

«Дорогий Миколо Леонідовичу!

Пишу з Кам’янця-Подільського, який виявився справді чудовим містечком. Мешкаємо на краю міста, в зелені, а за нами річка, а за річкою поля. Місто горбате, старе, ще Туреччину видно. Жрання багато і порівняно дешеве… Як Ви і що Ви?..

У мене до Вас, як звичайно, дорогий Миколо Леонідовичу, два великі прохання: 1) загляньте, будь ласка, в енциклопедичний словник – слово «Індія», – коли і як англійці остаточно завоювали її і що у них були (могли бути) за думки в XVII столітті (початок – середина) про неї. Торгували? Воювали? Зізнаюся в невігластві, але не пам’ятаю цієї музики. 2) Якщо б Ви заглянули в «Російські народні картинки» Ровинського і виписали, що там про мавп, скоморохів (про них що-небудь навмання, все не потрібно) і особливо якщо що є про церковне (на що зовсім не сподіваюся), а взагалі один-два смішні вірші. Бачив їх років десять тому і забув. Але Ви, дорогий Миколо Леонідовичу, не здумайте втрачати часу. Просто колупніть пальцем – і дві-три виписки, не більше.

Іду в «місто» і поспішаю…

Стільки доручень, що мені соромно дивитися на цей поштовий папір. Пишіть, Миколо Леонідовичу, про все. Що чути в так званій літературі?..

Якщо «Російські народні картинки» важко дістати або часу немає – благаю плюнути».

У цьому листі йдеться про добірку матеріалів для повісті «Мавпа і дзвін». Відомості про Індію та англійське проникнення в неї потрібні були для характеристики англійського купця, який торгував з Індією і привіз звідти у Московію мавпу. «Російські народні картинки» Ровинського – видання старовинних російських лубків, де були «вірші» скоморохів. Ці відомості – тільки мала частка того великого матеріалу, який збирав Юрій Миколайович для своєї повісті».

ПІДКЛЮЧИЛИСЯ ВИКЛАДАЧІ ТА СТУДЕНТИ

Доцент Кам’янець-Подільського педагогічного інституту Людмила Розанова в першому номері за 1990 рік російськомовного журналу «Райдуга», що видавався в Києві, опублікувала статтю «Кам’янець-Подільський у творчій долі Юрія Тинянова». У ній ідеться про краєзнавчий пошук студентів разом із керівником проблемної групи про перебування Тинянова в Кам’янці-Подільському. Поштовхом до пошуку стало прочитання листа Юрія Миколайовича до літературознавця Миколи Степанова, вперше опублікованого 1966 року в книзі про письменника із серії «ЖЗЛ».

Ретельне вивчення листа привело студентів до висновку про те, що в Кам’янці Тинянов працював над незакінченою повістю «Мавпа і дзвін», але чому він приїхав до цього міста, коли, де жив, які враження виніс із поїздки, як вона відбилася на подальшій творчості – залишалося невідомим. Тоді студенти зв’язалися зі старожилами. Один із них, краєзнавець Андрій Паравійчук, згадав, що в 1930-ті роки Тинянов справді був у Кам’янці та мешкав десь у районі, який називається Руські фільварки.

Вишукування в обласному архіві привели нас до цікавої знахідки: запис інтерв’ю на радіо, даного відомим радянським письменником Володимиром Бєляєвим. Володимир Павлович повторив відоме нам із альманаху: «У двадцятих роках у місті побував видатний російський письменник Юрій Миколайович Тинянов. Тут він писав окремі частини свого роману «Пушкін». Але письменник додав і нове. Бєляєву вдалося знайти супутника поїздки Тиняно-ва до Кам’янця. Це видатний російський радянський літературознавець Борис Ейхенбаум (1886-1959). Борис Михайлович відгукнувся і написав нашому землякові листа:

«Ми приїхали – і оселилися, пам’ятаю, на околиці міста, в «Польському фільварку». Ми не раз іноді гуляли разом по старовинних вузьких вулицях і милувалися «маткою Боскою», піднятою на мінареті, який, у свою чергу, був «приліплений» до костелу… Історія – в камені!».

Отже, дані, отримані студентами, були дуже суперечливими. Чи то у двадцяті, чи то у тридцяті роки, чи на Руських, чи Польських фільварках мешкав письменник, чи над «Мавпою і дзвоном», чи романом «Пушкін» працював Тинянов… Наступний етап пошуків допоміг відповісти і на ці запитання.

СЕСТРА ПИСЬМЕННИКА

Студенти отримали можливість зв’язатися із найближчими родичами Юрія Миколайовича Тинянова: його сестрою дитячою письменницею Лідією Миколаївною Тиняновою (1902-1984) та її чоловіком письменником Веніаміном Олександровичем Каверіним (1902-1989). Уже в першому листі Тинянової було і перше уточнення:

«Ви абсолютно правильно визначили, що жив він на Руських фільварках… Він із сім’єю пробув у Кам’янці, здається, місяць, а, може бути, і два… Юрій Миколайович був дуже зацікавлений цим містом і багато про нього розповідав нам. У частині архіву Юрія Миколайовича, що зберігається у нас, є машинопис сценарію «Мавпа та дзвін», над яким він працював, перебуваючи у Кам’янці». (Лист із Москви від 18 січня 1981 року).

Особисті зустрічі, розмови з Лідією Миколаївною та Веніаміном Олександровичем, одинадцять листів від них, вивчення архіву Тинянова, а також робота в Центральному державному архіві літератури та мистецтва з архівом професора Бориса Ейхенбаума допомогли кам’янчанам поступово уточнити низку фактів, пов’язаних із перебуванням Тинянова в місті над Смотричем.

Отже, сім’ї Тинянова та Ейхенбаума мешкали в Кам’янці-Подільському влітку 1931 року за адресою: Руські фільварки, Шевченківська вулиця, будинок 30 (адреса списана з конверта листа Ейхенбаума). Будинок, де жили Тинянов і Ейхенбаум, згорів під час війни. На даний час на цьому місці – провулок Шевченка, який, відбудовуючись і розширюючись, перетворюється на вулицю, перпендикулярну до вулиці Шевченка. «Здається, доречно було би назвати провулок іменем Тинянова», – робить висновок доцент Людмила Розанова.

Хоча робота над романом «Ганнібали», який був попередником головної праці життя Тинянова – роману «Пушкін», почалася 5 лютого 1932 року, вже влітку 1931 року в Кам’янці-Подільському, де в міській бібліотеці було повне зібрання примірників пушкінського журналу «Сучасник», письменник збирав матеріал для наступного свого видатного твору.

І все ж більшу частину часу в Кам’янці він віддавав сценарієві та повісті «Мавпа і дзвін» (залишилися згодом незакінченими). Спостереження над процесом роботи допомагають нам проникнути у творчу лабораторію Тинянова – унікального письменника, який зумів поєднати «алгебру» науки з «гармонією» художнього слова.

В архіві, що зберігався у Каверіна, є тільки одне згадування автора «Пушкіна» про перебування в Кам’янці-Подільському. Це літературне згадування, начерк витонченого гумористичного оповідання, перші слова якого – «У Кам’янці я бачив, як починається єврейська пісня».

ВИСНОВКИ РОЗАНОВОЇ

Так літературний пошук викладачів і студентів Кам’янець-Подільського педагогічного інституту допоміг доповнити відомості про життя та творчість Юрія Тинянова. Скільки ще славних імен чекають на свого дослідника. Людмила Розанова звертається до сучасників:

«Нам необхідно спільними зусиллями – письменників, учених, педагогів, студентів, учнів, усіх ентузіастів – створити літературно-енциклопедичний довідник про Кам’янець-Подільський. І ми сподіваємося, що ця праця, яка вимагає великих душевних сил, інтенсивного історичного пошуку, втягне в сферу дієвого патріотизму не тільки земляків, але і всіх тих, хто в Москві або Варшаві, Києві чи Львові, Миньківцях або Хотині зможе і захоче допомогти нам. Не випадково письменник Володимир Бєляєв, дізнавшись про цю ідею, написав: «Якщо ви візьметеся зробити такий довідник, «Кам’янець-Подільський в літературі від давніх часів до наших днів», ви зробите велику, потрібну справу!»

Стаття Людмили Розанової завершується так: «Нещодавно біля підніжжя Старої фортеці, на брамі якої висить меморіальна дошка про перебування там «першого декабриста» Володимира Раєвського, я зустріла групу старшокласників, які радісно бігли зі школи, і запитала: «Хлопці та дівчата, хто з декабристів бував у нашому місті?» У відповідь почула: «Кармелюк!». А коли спробувала докорити їм в тому, що, живучи біля фортеці, хлопці та дівчата не цікавляться її історією, одна рум’яна, міцна дівчинка відповіла: «А мені що п’ятірку за це поставлять?».

Ви хочете, щоб ваші діти не бажали нічого знати про ваше минуле? Я – ні! Тому що минуле існує тільки тоді, коли про нього пам’ятають».

Андрій ІРИНЕНКО.