Четвер, 28 Березня 2024 р.
22 Вересня 2017

СИНЬО-ЖОВТИЙ ЧИ ЖОВТО-СИНІЙ, АБО ПРОВОКАЦІЇ ЩОДО УКРАЇНСЬКОГО ПРАПОРА

Похорон австро-угорського кавалериста, Кам’янець-Подільський, весна 1918 року. Австрійський державний архів, ВіденьНещодавно Кам’янець-Подільським державним історичним музеєм-заповідником було придбано декілька фотографій із Австрійського державного архіву (Відень). На одному із фото зображено шикування австро-угорської кавалерії у Кам’янці-Подільському навесні 1918 року. Колону замикав (на перехресті вулиць Князів Коріатовичів та Шевченка) український кінний підрозділ під синьо-жовтим стягом. Через специфіку передачі синього, блакитного та жовтого кольорів у чорно-білому зображенні блакитний колір виглядає світлішим від жовтого. Складається візуальне враження, що прапор жовто-блакитний (жовта смуга вгорі). Ця особливість старих світлин стала однією із причин поширення міфу про використання Українською державою за правління гетьмана Павла Скоропадського жовто-блакитного стягу.

Ідеї про «життєво важливу» необхідність «перевернути» прапор ширяться в Україні щонайменше останні чверть століття, із моменту здобуття незалежності. Це, мовляв, забезпечить успішний розвиток нашої держави. Вони прийшли з інтелектуальних кіл української діаспори й заполонили свідомість окремих наших співвітчизників.

Однак історичні реалії були іншими й складнішими.

Дискусії, які велися на сторінках київсь-кої та львівської періодики у 1911-1912 роках, обгрунтували історичну традицію використання синього й жовтого кольорів як у Над-

дніпрянській Україні, так і в Галичині. А от питання їх порядку не порушувалося, й тому використовувалися обидва варіанти стягів – синьо-жовті та жовто-сині. Прикметно, що поляки також на початку ХХ століття піднімали і біло-червоні, і червоно-білі прапори.

Першим законодавчим актом, який визначав й утверджував порядок кольорів українського стяга, став тимчасовий закон про флот Української Народної Республіки від 27 (14 – за старим стилем) січня 1918 року. Засідання Центральної Ради під головуванням академіка Михайла Грушевського затвердило тимчасовий закон про флот УНР. У його другому пункті зазначалося: «Прапором української військової фльоти є полотнище о двох – блакитному і жовтому кольорах. В кряжі блакитного кольору історичний золотий тризубець з білим внутрішнім полем в ньому». Третій пункт визначав, що «Прапором Української торговельної фльоти є полотнище о двох – блакитному і жовтому кольорах».

Не відповідають дійсності твердження про те, що гетьман Павло Скоропадський «перевернув» прапор – змінив порядок кольорів із синьо-жовтого на жовто-синій. Синьо-жовтий стяг було прийнято як один із державних символів Західноукраїнської Народної Республіки. Виявлені істориками нові документи про затвердження військових прапорів у 1919-1920 роках свідчать про застосування синьо-жовтого порядку барв. 15 березня 1939 року Сейм Карпатської України теж затвердив синьо-жовте поєднання кольорів. Воно використовувалося Українською Повстанською Армією.

Проте, незважаючи на переконливі історичні факти, сьогодні продовжують лунати провокаційні заклики «перевернути» прапор. Бо, нібито, існують якісь єдині правила, за якими формуються національні стяги. Їх, насправді, немає. Вибір знаків, кольорів та їх розташування є індивідуальними у кожному окремому випадку. Такі норми існують у геральдиці – науці про герби.

Іноді прихильники «перевернутого» стяга апелюють до вчення китайської системи вірувань у цілісність всесвіту – фен-шуй – та конфуціанської «Книги змін» («І-цзин»). Згідно з їхнім вченням, синьо-жовтий прапор символізує занепад, а жовто-синій навпа-ки – розквіт. Однак це не має жодного стосунку до християнських цінностей, які, попри все, є базовими у нашому суспільстві та українських традиціях.

Поза сумнівом, усі спроби поширювати безпідставні здогадки у правильності, відповідності історичним традиціям державного прапора України й заклики змінити порядок його кольорів із синьо-жовтого на жовто-синій є провокативними та спрямованими на дискредитацію Української держави як такої.

Сергій КАЛУЦЬКИЙ, 

завідувач сектору «Старий замок» Кам’янець-Подільського 

державного історичного музею-заповідника.