ПОДІЛЬСЬКІ АРХІТЕКТОРИ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

Не секрет, що в часи Російської імперії (з 1793-го до 1917-го, тобто за 124 роки) Кам’янець-Подільський змінив своє обличчя. По-перше, введено в дію Новопланівський міст, внаслідок чого виник великий масив міста, який так і назвали – Новим планом. По-друге, і Старе місто не стояло на місці: з’явилася низка споруд, яких раніше не було. Кам’янець-Подільський був центром Подільської губернії, тож за обличчя міста, як і губернії загалом, відповідав губернський архітектор. Прослідкуємо, хто ж були ці особи.

ЩОРІЧНІ ДАНІ

У Санкт-Петербурзі при Імператорській академії наук щороку видавався «Календар із розписом чиновних осіб, або Загальний штат Російської імперії». Він містив детальні дані про найважливіші посади в державі й складався з двох частин. У першій висвітлювалися чиновники міністерств, департаментів та інших структурних одиниць імперії, у другій – губернські інституції. Звичайно, охопити одночасно такий величезний простір було просто неможливо, тому дані щодо міністерств та губерній значно коливалися в межах року, іноді невідповідальні чиновники зовсім не подавали даних, тож доводилося користуватися відомостями за минулий рік.

Пізніше з’явилася примітка, якою розпочинався кожний том: «На підставі 839-ї статті III тому Зводу законів, виданого 1896 року, видання адрес-календаря покладено на обов’язок інспекторського відділу власної його імператорської величності канцелярії; причому 840-ю статтею III тому Зводу законів, виданого 1896 року, встановлено, щоб всі зверхники

і особи надсилали необхідні для згаданого видання, ретельно

перевірені за останніми змінами, списки підвідомчих їм місць і осіб – безпосередньо у власну його імператорської величності канцелярію в інспекторський відділ, до грудня кожного року».

Як бачимо, в Російській імперії згодом виробилося серйозне ставлення до відомостей, наданих чиновниками.

ПРО ПЕРШОГО НІЧОГО НЕ ВІДОМО

Уперше посада губернського архітектора Подільської губернії згадується 1815 року. Тоді цю посаду займав Іван Васильович Янко. Вперше згадується губернський архітектор і у сусідній Волинській губернії – посаду займав губернський секретар Григорій Карлович фон Вейцлер.

Останній раз як губернський архітектор Подільської губернії Іван Янко згадується під 1825 роком (стан чинів Подільської губернії подано на 22 січня 1825 року). Наступного 1826 року (стан чинів Подільської губернії подано на 8 грудня 1825 року) значиться вакансія на губернського архітектора.

Як бачимо, Іван Янко пропрацював губернським архітектором немало – десять років. На жаль, жодних інших даних про нього не вдалося виявити.

ДРУГОМУ ПОЩАСТИЛО БІЛЬШЕ

1827 року (стан чинів Подільської губернії подано на 11 грудня 1826 року) вакансію заповнено: губернським архітектором став колезький секретар Пантелеймон Якимович Корбелецький. Востаннє він згадується 1833 року (стан чинів Подільської губернії подано на 15 грудня 1831 року): він уже титулярний радник. Отже, Пантелеймон Якимович працював на посаді п’ять років. Про нього дещо відомо.

По-перше, є дані про його освіту. Коротенькі відомості про Корбелецького знаходимо в біографічній частині ювілейного довідника Кондакова, виданого в 1914-1915 роках і присвяченого Імператорській академії мистецтв. Пантелеймон Якимович 1811 року був прийнятий в академію мистецтв, а 1818 року закінчив її з атестатом другого ступеня.

Відомо дещо про його роботу. Він працював архітектором Малоросійського поштамту, 1824 року виконав проект реконструкції поштового двору в Катеринославі (нині – Дніпро).

ВРЯТУВАВ МАДОННУ

Ще більше відомо про третього губернського архітектора. Про Симеона Учту писав 1895 року Юхим Сіцінський у книжці про Кам’янець-Подільський, а саме про статую Богоматері на мінареті:

«У червні 1820 року блискавка вдарила в п’єдестал статуї, пройшла всередині мінарету вниз і спричинила в нижньому поверсі пожежу, яка була швидко ліквідована. При огляді виявилися значні пошкодження в сходах та інших місцях мінарету. Внаслідок цих ушкоджень, статуя 9 квітня 1823 року під час бурі сильно нахилилася до сходу, тому біскуп, побоюючись, щоб статуя не впала на костел, повинен був закрити будинок і здійснював богослужіння в костелі домініканців. Виправлення всього цього і зміцнення статуї на мінареті вельми вдало було зроблено архітектором Симеоном Учтою, так що 25 липня того ж 1823 року біскуп міг уже безпечно здійснювати богослужіння в своїй кафедрі».

Галина Осетрова, яка працювала в науковому відділі Національного історико-архітектурного заповідника «Кам’янець», встановила, що Симеон Учта народився в Кам’янці-Подільському, а у XVIII столітті його дід Домінік Учта жив у Кам’янці, мав будинок на Довгій вулиці.

П’ять разів згадується Учта в четвертому томі ілюстрованого довідника-каталогу «Пам’ятки містобудування і архітектури Української РСР», виданого 1986 року. Так, весь комплекс побудов старого будинку Подільської духовної семінарії (нині Галерея мистецтв у Старому місті, на вулиці П’ятницькій, 11) об’єднано в ансамбль використанням з’єднувальних арок і єдиного декоративного елементу: стрічкових рустів у штукатурці. Після 1834 року на території казарм фортеці (тут після війни з німцями містилась тютюнова фабрика на вулиці Госпітальній) вибудувані господарчі приміщення. Того ж року на території порохових складів за проектом Учти проведено перебудову: схил, що примикав до складів, підрізано, огорожу продовжено на південь і замкнуто біля підніжжя схилу, в західній і східній стінах влаштовано ворота. 1835 року перероблено інтер’єр Францисканського костелу (там, де горів архів), реконструйовано і розташований поруч будинок архієрея.

Симеон Учта (а в російській традиції Семен Августинович Учта) був міським архітектором Кам’янця-Подільського, в 1833-1836 роках виконував обов’язки губернського архітектора, а до 1840 року був повноцінним губернським архітектором.

ПЕРЕБУДУВАВ МОНАСТИР ВІЗИТОК

Зовсім недовго (десь рік) був губернським архітектором колезький регістратор Іван Кирилович Шевцов, а з 1841 року – Іван Іванович Гайворонський. Останній у Кам’янці-Подільському відомий перебудовою монастиря візиток на вулиці Довгій (нині тут міститься, зокрема, майстерня заслуженого художника України Бориса Негоди) під садибу подільських віце-губернаторів (на фото).

Більше про Івана Гайворонського ми довідуємося зі статті архітектора Юрія Хоменка «Нариси історії містобудування Ставрополя», опублікованої 1995 року в журналі «Житлове будівництво»:

«Іван Іванович Гайворонський належав до старого роду військово-козацької еліти Запорізького козачого війська і числився в родовідних книгах дворян Полтавської губернії. Військові заслуги не принесли багатства предкам Гайворонського і до моменту його появи на світ 1791 року рід збіднів. Це не завадило йому, однак, отримати вищу освіту. 1811 ро-ку Іван Гайворонський закінчив Харківський університет, отримавши спеціальність архітектора. Після закінчення університету Гайворонський 17 років пропрацював спочатку вчителем повітового училища, а потім наглядачем училищ у Брянському повіті Орловської губернії. На початку 1829 року він приїжджає до Ставрополя і призначається на посаду окружного землеміра. В цьому ж році при його участі завершується робота над планом Ставрополя 1829 року, зйомку якого виконав кавказький обласний землемір Нечаєв. Цей план був безпосереднім попередником генплану 1833 року і був топографічною підосновою для нього. Така серйозна підготовча робота за участю автора майбутнього генплану зумовила його появу і уможливила розробку цього документа в небувало короткий на ті часи термін – чотири роки разом із затвердженням його імператором. У лютому 1831 року розпорядженням головнокомандувача окремим кавказьким корпусом графа Паскевича Іван Гайворонський призначається архітектором при командувачі військами Кавказької лінії і Чорноморії».

АРХІТЕКТОР ІЗ ПОРТРЕТОМ

Після Гайворонського губернським архітектором був Микола Федорович Карчевський. Це перший подільський архітектор, портрет якого нам відомий. Річ у тім, що російський імператор Микола I 17 грудня 1842 року заснував у Санкт-Петербурзі Будівельне училище, в яке злились два спеціальні училища – архітектурне і цивільних інженерів. Із 1882 року навчальний заклад іменувався як Інститут цивільних інженерів, а нині це – Санкт-Петербурзький державний архітектурно-будівельний університет. Випускник вишу Гаврило Барановський до 50-річчя указу Миколи I уклав ювілейний збірник, в якому вміщено біографії та портрети, наскільки то було доступно автору, випускників навчального закладу. Так от, Микола Федорович потрапив до збірника з детальною біографією та портретом.

Отже, Микола Карчевський середню освіту здобув у класичній гімназії. 1839 року він вступив в Училище цивільних інженерів Головного управління шляхів сполучення, а після реорганізації навчального закладу закінчив 1844 року Будівельне училище в Санкт-Петербурзі й отримав звання цивільного інженера з чином XII класу. Після закінчення навчання виконував обов’язки Подільського губернського архітектора, а 1848 року затверджений на цій посаді й працював до 1859 року. Потім у 1859-1862 роках служив на цій же посаді в Рязані. Далі сім років перебував у відставці й вів приватну практику. 1869 року знову розпочав службу в Міністерстві внутрішніх справ і призначений волинським губернським архітектором. Із 1876 року служив губернським архітектором у Вітебську, а з 1884 року – в Рязані.

Під час праці на Поділлі виконав таке: водоспуск на річці Південний Буг, перебудова робочого водоспуску і ремонт млина в Барі, переправа через Південний Буг для військ у Вінниці, мурована скарбниця в Гайсині, дерев’яний міст через Збруч у Гусятині, відновлення після пожежі цукрового заводу в селі Маївка, три дерев’яні мости з гатями через рукави річки Південний Буг у Хмільнику, цукровий завод графа Кушелева-Безбородька поблизу Хмільника, перебудова старовинного так званого Турецького моста біля Хотина, дві пристані та переправи через Дністер для військ, що повертались із Силістрії (1854 pік), два аркові муровані мости через річки Мурафу і Русаву в Ямпільському повіті, перебудова мурованої споруди для поштової контори в Ямполі, дерев’яний міст підкісної системи через річку Смотрич.

Немало він потрудився і в губернському центрі – Кам’янці-Подільському: перебудував старовинні споруди для артилерійських казарм, влаштував дві бані на вежах римо-католицького костелу, перебудував казенну палату, перевлаштував театр для Приказу громадського опікування, спорудив мурований двоповерховий будинок для арештантської напівроти, пристосував будинок для розміщення будівельної і шляхової комісії, перебудував старовинну будівлю при класичній гімназії, реставрував старовинну башту (браму короля Баторія) з аркою, влаштував муровані сходи 12-сажневої висоти для з’єднання нової частини міста з верхньою старовинною, збудував мурований чотириповерховий тюремний замок із службами і церквою на 600 осіб, влаштував муровану двоповерхову споруду дворянського зібрання, перебудував і виконав внутрішнє оздоблення губернаторського палацу для перебування Олександра II (1856 pік).

1858 року Микола Карчевський виконав проект губернської лікарні (збудована пізніше за доробленим 1862 року архітектором Едмундом Миквицем).

Далі буде.