СОБАКИ НА ВІЙНІ

Наш давній друг – собака – був приручений одним із найперших, ще в період мезоліту. За тисячі років життя поряд із людиною ці розумні тварини не тільки стали ще розумнішими, але немов перебрали на себе людські вади та слабкості й змушені поділяти їх разом зі «старшим братом».

Людина, натомість, не за­вжди люб’язно обходиться з таким товаришем. Вона проводить над собакою медичні експерименти, запускає в космос, змушує ледь не до смерті гризтися з іншими чотирилапими гладіаторами, со­­-бі на потіху виводить нові породи потенційно хворих, непристо­сованих до життя псів (типовий приклад – англійський буль­-

дог).

Ще одною сферою викорис­тання собак стала війна.

Перші свідчення про їх застосування у військових конфліктах сягають часів правління Тутанхамона у Єгипті (1333-1323 роки до н.е.). Збереглося зображення битви на чолі з фараоном, на якому поряд із його колісницею воро­жі війська атакують і собаки.

Схожі породи псів зображені й на численних сценах полювання царського дому Єгипту. Цілком вірогідно, що деякий час у долині Нілу використовували собак у війнах, але, напевно, це тривало недовго і з часом припинилося.

У першому столітті до н.е. рим­ляни, вогнем і мечем розширюючи свої володіння, зі­штовх­нулися з незвичною зброєю кельтів, яка завдала їм багато клопоту. Попереду лав атакуючих воїнів кельти випускали великі зграї спеціально навчених лютих псів, закутих у панцири. Окрім влас­них гострих зубів, тварини були озброєні сталевими ошийниками з гострими цвяхами, а з панцирів стирчали ножі.

У битві при Верцеллах, в якій римський полководець Марій розбив полчища кімрів, його солдати були змушені вступати в другу баталію – проти розлючених псів. Собаки охороняли тили і билися не на життя, а на смерть.

Згодом римляни також готували собак до війни і застосовували їх у численних битвах. Римські пси охороняли стіни Капітолію. Втім легенда оповідає, що вони прогавили нічний напад галлів, і Рим врятували легендарні гуси.

У всіх грецьких містах сторожові собаки несли бойову вахту. Під Коринфом, найбільш укріп­леним районом Греції, вдень і вночі чатувала команда з п’ятдесяти відбірних псів.

Собачі легіони билися також у військах лідійських царів проти самаритян.

Без собак не обходилися і середньовічні війни. Найбільше збереглося відомостей про фінських собак, яких дресирували для атак на кінних лицарів. У французькому місті Сен-Мало, крім собак, не було ніякого гарнізону.

1476 року при Муртені зійшлися війська бургундського герцога Карла Сміливого з ар­мією Швейцарської конфедерації. Коли чаша терезів хи­лилась у бік конфедератів, в атаку кинулась лавина швейцарських гірських собак. Їх зустріли пси з табору герцога. Жорстока битва собачих армій завершилася безлад­ною втечею бургундських псів.

Ікласті солдати служили в лавах іспанських військ, що захоплювали в ХVІ столітті країни Нового Світу. В бою при Каксамалеї (Перу) особливо відзначили­ся собаки з армії конкістадора Франсиско Пісарро. Королівсь­кий двір у вдячність за їх подви­-ги повелів, щоб пси регулярно отримували платню, таку, як і решта солдатів. Найбільше – два реали на місяць – отримував прославлений пес на прізвисько Берецилло. Зауважимо, іспанські завойовники понад усе використовували собак для цькування індіанців, які рятувалися в тропічних лісах.

Генріх VІІІ Англійсь­кий під час так званих італійських війн по­чатку ХVІ століття прислав як підкріплення іспанському королю Карлу V бойовий контингент із 400 шотландських хортів, і вони брали участь у знаменитій битві при Павії.

У ХХ столітті використання собак у війнах набуває гран­діозних масштабів. На початок Першої світової війни Німеччина була попереду інших країн за кількістю воєнних собак. Вони були складовою армії кайзера – понад 30 ти­сяч навчених посильній і караульній службі. Від­чутно менше псів було в російській, французькій і бельгійсь­кій арміях. У американців на початку не було ні собак, ні програми їх навчання. Однак на американських офіцерів дії собак союзних армій справили сильне враження, й вони завзято почали надолужувати втрачене. Скоро заокеанські солдати вже гордилися багатьма свої­ми чотирилапими героями.

Німеччина почала відновлювати підрозділи службових собак з 1930 року.

США вступили у війну без єдиної бойової собаки. На час відкриття другого фронту їх нараховувалося вже тисячі. Вони билися в Європі й на Тихоокеанському театрі воєнних дій. У себе в країні пси охороняли воєнні заводи, споруди і тисячі кілометрів берегової лінії від шпигунів і диверсантів.

Англійська собача армія була порівняно невелика. Однак вона грала важливу роль, несучи сторожову службу на узбережжі. Собаки стерегли також аеродроми, склади, авіазаводи, зенітні батареї, радарні установки та інші секретні об’єкти.

У роки Другої світової війни в складі Радянської армії були спеціальні частини, де пере­бувало на обліку 60 тисяч собак. Основний кістяк складали східноєвропейські вівчарки, мен­ше було ердельтер’єрів, лайок, колі.

Вони знищували танки, воєнні споруди, німецькі ешелони, підвозили тисячі тонн боєприпасів, шукали міни, евакуювали поранених, доставляли бойові донесення і накази. Багато собак були поранені, однак після одужання знову поверталися до служби.

Мабуть, найвідомішою радян­ською мінно-пошуковою собакою стала німецька вівчарка Джульбарс зі складу 14-ї штурмової інженерно-саперної бригади, вихована полтавчанкою

Діною Волкац.

Далеко не всі собаки, які брали участь у бойових діях, були породисті. Під час радянсько-німецької війни більшість клубів службового собаківництва були розташовані в окупованій вермахтом європейській частині СРСР. Багато породистих псів загинуло в перші місяці війни. Тому вже 1941 року постало питання щодо необхідності залучати в діючу армію безпородних собак.

На початку ХХІ століття чисельність чотирилапих воїнів у арміях світу тільки збільшується, а коло обов’язків – розширюється. Нещодавно лише армія Швеції закупила собак більш ніж на один мільйон євро, щоб підготувати тварин для служби у поліції та збройних силах. Одна німецька вівчарка обійшлася шведській скарбниці в суму близько 20 тисяч євро!

Зауважимо, значення собаки на війні не обмежується тільки бойовими діями. Важко переоцінити позитивний психологічний вплив братів наших менших на людей, які постійно перебувають у стані стресу. Це чудово засвідчили події на сході України, де практично на кожній позиції українського війська є власний «пухнастий талісман».

Розум собаки, її безконечна вір­ність, довірливість та доброзичливість до людини часто стають дієвим засобом реабілітації людей, на долю яких випали випробування війною і яким через фізичну чи емоційну травму важко вдається повернення до мирного життя.

Маємо надію, що в майбутньому, хоч би й далекому, ми нарешті перестанемо залучати своїх лахматих товаришів до воєнних дій, бо зникне сама війна. Тоді давні друзі, людина та собака, вестимуть лише мирні справи, отримуючи щире задоволення від спілкування.

Артур МИХАЙЛИК, кандидат історичних наук.