СТОЛІТНІЙ УНІВЕРСИТЕТ

Безумовно, найпомітнішим ювілеєм 2018 року для міста над Смотричем буде столітній ювілей Кам’янець-Подільського національного уні­верситету імені Івана Огієнка.

Закон «Про заснування Кам’янець-Подільського державного українського університету» затверджено Гетьманом України Павлом Скоропадським 17 серпня 1918 року, а підписали його Голова Ради міністрів Федір Сологуб і міністр народної освіти та мистецтва Микола Василенко. Закон повеліває: «Заснувати з 1 липня 1918 року в місті Кам’янці-Подільському державний укра­їнський університет».

Урочисте відкриття навчального закладу відбулося 22 жовтня, а навчання розпочалися через тиждень – 1 листо­па­да 1918 року. Отже, маємо аж чоти­ри да­­ти заснування університету в міс­-ті над Смотричем: 1 липня, 17 серпня, 22 жовт­ня, 1 листопада. Проте склалася традиція ювілеї святкувати 22 жовтня – в день урочистого відкриття університету.

Якщо не брати до уваги червоний та білий рух, то навіть українська влада впродовж 1918 року мінялася тричі. На початку року це була Українська Цент­ральна Рада, в середині – гетьман Павло Скоропадський, в наприкінці – Директорія.

«Український народний календар» на 2018 рік подає багато ювілейних подій року. Його особливістю є те, що 31 грудня вперше замість російськомовної кальки «З наступаючим Новим роком!» подано «З прийдешнім Новим роком!». Але мовники не радять вітати зі святами, які приходять незалежно від нашої волі (Новий рік, Різдво), а тільки з тим, чого людина досягла сама (наприклад, успішне закінчення школи, університету). Тому й не вітають з Новим роком, Різдвом, а бажають щасливого Нового року, смачної куті, гарних Різдвяних свят (на кшталт англійців: happy new year!). Проте, напевне, мине не менше ніж півстоліття, коли ми, нарешті, 31 груд­ня правильно напишемо в нашому календарі: «Щасливого Нового року!».

Ще одна особливість «Українського народного календаря» на 2018 рік – повністю проігноровано російських діячів. Є іспанці, англійці, американці, євреї, грузини, італійці, французи, угорці, німці та інші народи, а росіян – жодного! Навіть історик, академік АН СРСР Михайло Тихомиров (1893-1965), який народився і помер у Москві, довгі роки викладав у Московському університеті, безапеляційно занесений календарем до «українських істориків» (125-річчя з дня народження вченого припадає на 31 травня). 1962 року академік Тихомиров відвідав Кам’янець-Подільський і, всупереч логічним висновкам українського історика Ярослава Дашкевича, підтвердив «фальшиве» 900-річчя міста. Можливо, тому він і вважається «українським істориком». Кожен може помилятися, і цим аж ніяк не заперечуються величезний вклад академіка Тихомирова в історичну науку.

Ігнорує «Український народний календар» на 2018 рік і значну частину важливих українських подій 1918 року, яким виповнюється 100 років. Знехтували укладачі календаря ювілеєм Кам’янець-Подільського університету (22 жовтня), приходом до влади Павла Скоропадського (29 квітня), зреченням його гетьманства (14 грудня). Знехтували і такою важливою подією: 27 листопада 1918 року відбулося перше установче спільне зібрання Української академії наук, на якому президентом академії обрано Володимира Вернадського. До речі, саме цього дня, 27 лис­топада 1918 року, народився Борис Патон, який із 1962 року досі очолює На­ціональну академію наук України. Дід академіка – Оскар Петрович Патон – помер 1893 року в Новій Ушиці, а дядько академіка – Михайло Оскарович Патон – був головою Ушицької земської управи Подільської губернії, Ушицьким повітовим комісаром Тимчасового уряду, дійс­ним статським радником.

3 квітня виповнюється 100 років від дня народження українського письменника Олеся Гончара (1918-1995). 1 вересня 1977 року, перебуваючи на читацькій конференції у Хмельницькому, відвідав із дружиною Валентиною Данилівною Кам’янець-Подільський. Того ж дня занотував у щоденнику: «Сьогодні були в Кам’янці-Подільському. Оглянули костел, вежу Кармелюкову, каньйон. Потім були там, де Збруч впадає в Дністер, де півень співав на три держави».

Завтра виповнюється 120 років від дня народження українського поета Володимира Сосюри (1898-1965). Цілковито поділяючи ідею незалежності України, Сосюра став козаком армії Української Народної Республіки. У романі «Третя рота» він розповів про своє перебування в Кам’янці-Подільському восени 1919 року: «Нас розмістили в духовній семінарії. Ми ходили на варту до «високої Директорії». Юнаки дуже любили козиряти, віддавати честь. Вони робили навіть так. Рідко ж зустрічаються на вулиці старшини, яким треба козиряти. Так вони в неділю підуть у парк і групами ходять і козиряють один одному. Наче вони зустрічаються випадково. Мене, як не дисциплінованого, не ставили біля кабінету Петлюри, а все в його садку. Була осінь, і я «добре» стеріг Петлюру: полізу в сусідній садок та й їм собі груші. Вони холодні, гарні. Я дійшов майже до божевілля і хотів заколоти «українського Гарібальді», як писали про нього італійські газети. Петлюра у профіль дуже скидався на Раковського. Коли ми йшли по місту, українська інтелігенція кричала нам «слава» і обсипала квітками наші стрункі, наче вилиті з міді, ряди».