ПРИСЯГНУЛИ НА ВІРНІСТЬ УНР

14 жовтня 1919 року в Кам’янці-Подільському Директорія, уряд і військо перший раз урочисто присягали на вірність Українській Народній Республіці. Цей день був історичним, тому докладніше зупинимося на його перебігові.

НАРОДЕ УКРАЇНИ!

Спочатку наведемо документи. 14 жовтня 1919 року в Кам’янці-Подільському було видано звернення, яке підписали голова Директорії Симон Петлюра, член Директорії Андрій Макаренко та член-секретар Директорії Федір Швець, а скріпив керівник справ Директорії Микола Миронович:«Народе України!

З давних давен випало тобі на долю тяжкою боротьбою захищати свої права, щоб нарівні з другими народами світу провадити вільне, незалежне життя.

З дикого сходу сунули на землю твою орди хижаків, грабували добро твоє, дітей твоїх забирали та вивозили їх в чужі краї, де томили в тяжкій неволі.

Вмираючи в боротьбі з лихими ворогами, сини твої тим самим захищали од диких хижаків своїх сусідів з заходу; ти виснажував сили свої, а сусіди твої зміцнювались під твоїм захистом і наче на глум користувалися твоєю недолею, нападали на тебе, грабували тебе знов і якщо не увозили дітей твоїх в чужу сторону, то робили їх рабами на рід­ній землі, не раз бував ти поневолений ворогом, оселі твої були знищені, знищена була твоя воля, зневажена була твоя віра, твоя народність, і, втративши свою народність в тяжкому ярмі, переходив ти з під влади одного народу до другого.

Та ніколи не покладав ти рук: невпинною працею ти знов відновлював свій добробут, а сини твої, славні лицарі козаки, знову і знову брались за зброю, вигонили насильників з рідного краю; здобували собі волю і славу, що гучною луною котилася по цілому світу.

Прогнавши ворогів, ти став вільним народом і на захист прав своїх, в часи славного козацтва, відновив Державу свою, і ніхто не смів тобі нищити добро твоє, вільним став ти на рідній землі, бо вигнав панівгнобителів.

Та прийшла на тебе з півночі дру­га неволя – московська, мало не на триста літ запрягли тебе у ярмо мос­ковські пани.

Їх московський цар завів панщину на вільній Україні, нагаї царських прислужників привчали тебе до покірності, примушувати забути, що ти вільний народ, рівний з другими народами, що ти є хазяїн власної землі, а кращі сини твої гинули в тюрмах та в холодному Сибіру.

Але тепер, коли всі поневолені народи визволяються з-під панування насильників і збройно здобувають собі волю, піднявся і ти і великими зусиллями розбив кайдани неволі і прагнеш вільного господарювання на своїй рідній землі, бо вигнав тих, кого московські царі посадили панувати над тобою, повернув собі землю, яку загарбали пани у твоїх прадідів.

А щоб захистити свої права, щоб не дати знову ворогам поневолити тебе, знов нищити твоє добро і відібрати у тебе твою землю, щоб не дати ворогам зробити тебе най­митом у рідній хаті, – сини твої бу­дують наново власну державу – Українську Народну Республіку. В ній знайдуть собі мирне і рівне спів­життя всі народи, що населяють Україну.

Ще не все зроблено, ще і досі навкруги чорною хмарою обступили тебе більшовики-комуністи та поміщицькі синки – денікінці, і ті, і другі хочуть панувати над нами. Зброєю та неправдою хочуть вони так скувати нас, щоби весь вік свій ми працювали на них, а вони, пануючи над нами, в бенкетах пропивали б наш хліб, щоби в тяжкій роботі ми забули про те, що і ми люди, а вони б глузували з нас.

Народе України!

Оддаючи сили свої на боротьбу за долю рідного краю, сьогодні ми приносимо прилюдну урочисту обітницю вірно служити своєму народові, не припиняючи боротьби, доки не звільнимо нашу Україну від усіх ворогів, доки знеможений народ наш не стане на певний шлях спокою і добробуту, доки під захис­том міцної республіканської влади не стане він вільним господарем рідного краю й доки не закріпить здобуту землю і волю.

Не покладемо рук доти, доки не дамо народові можливості зібрати вільними голосами вибране всенародне представництво і встановити постійну владу.

В потвердження цього ми приводимо до такої ж присяги народних міністрів, військо, всіх урядових осіб, а тебе, державний вільний і славний український народе, закликаємо до однодушної з нами напруженої праці і зусилля, бо тільки тоді ми будемо достойними на вільне і славне державне життя, коли всі, як один, станемо на здобуття і захист його.

Хай же не буде коло нас ворогів, які прикриваються облесливою личиною друзів народних! Хай не буде коло нас зрадників, хай не буде коло нас ганебних самолюбів, які дбають лише про своє добро, забуваючи про добро народне!

Хай живе Вільна Українська Народна Республіка!

Хай живе Вільний Народ Український на своїй землі!».

Далі був оголошений закон про присягу, який передбачав п’ять її видів.

УРОЧИСТА ОБІТНИЦЯ ДИРЕКТОРІЇ

«Ми, Директорія Української Народної Республіки, даємо цю прилюдну урочисту обітницю, що вірно будемо служити Народові України і утвореній ним Республіці, волю синів її, національну, релігійну та горожанську невпинно боронитимем, всі свої сили обіцяємо покласти, аби закріпити народнореспубліканський устрій України основним законом. Організовано виявленій волі народу будемо коритися; в державному управлінню будемо керуватись тільки волею народу на його добробут і благо Республіки, стоятимем на сторожі її інтересів та скарбів, ні в чому не порушимо її законів, пильно стежити будем, аби встановлені закони ретельно й справедливо всіма виконувались і правда ні в чому не порушувалась».

УРОЧИСТА ОБІТНИЦЯ МІНІСТРІВ

«Я, нижчепідписаний, даю цю прилюдну урочисту обітницю, що вірно служитиму Народові України і утвореній ним Українській Народній Республіці та її Верховній Владі, в державному управлінню буду керуватися тільки благом народу й Республіки, обов’язки свої виконуватиму чесно й сумлінно, пильнуватиму, аби встановлені Директорією закони всіма неодмінно виконувались і правда ні в чому не порушувалась, урядові таємниці берегтиму і всіма силами стоятиму на сторожі інтересів Народу та скарбів Української Народної Республіки».

УРОЧИСТА ОБІТНИЦЯ УРЯДОВЦІВ

«Я, нижчепідписаний, даю цю прилюдну урочисту обітницю, що буду вірно служити Українській Народній Республіці та її Верховній Владі, покладені на мене Правительством обов’язки служби буду виконувати з повним напруженням сил, чесно і сумлінно, керуючись лише благом Народу і Республіки та законами її, не жаліючи життя для своєї Батьківщини, всяку довірену мені по службі таємницю берегтиму; державне майно оберігатиму і на свою користь нічого проти служби й обітниці не робитиму».

УРОЧИСТА ОБІТНИЦЯ СУДДІВ

«Я, нижчепідписаний, даю цю прилюдну урочисту обітницю, що буду вірно служити Українській Народній Республіці та її Верховній Владі, непохитно оберігатиму гідність стану судді, всяку довірену мені по службі таємницю берегтиму, обов’язки свої виконуватиму чесно й сумлінно, державне майно оберігатиму і на свою користь нічого проти служби й обітниці не робитиму, закони, затверджені Верховною Владою Української Народної Республіки, твердо виконуватиму, суд чинитиму справедливий, як закон і совість мені каже».

ВІЙСЬКОВА ПРИСЯГА

«Клянусь честю громадянина Української Народної Республіки і торжественно присягаю Всемогущому Богу вірно Українській На­родній Республіці служити, слухняно повинуватися її Верховній Вла­-ді – Директорії, Правительству і Народній Армії.

Присягаю поважати і захищати накази і всякі припоручення їх по службі, точно їх виконувати супроти всякого ворога Української Народної Республіки та трудящого люду, хто б цей ворог не був і де тільки воля Верховної Республіканської Влади буде вимагати: на воді, на суші, у воздусі, вдень і вночі, в боях, наступах і всякого роду предприємствах, словом – на кожному місці, у всяку пору і кожнім випадку хоробро і мужньо до останньої краплі крови боротися. Своїх військових частин, прапорів і зброї ні в якому разі не кидати, з ворогом ні в які, навіть найменші, порозуміння не входити, завжди поводитись так, як цього військові закони та честь воїна-лицаря вимагають, в цей спосіб і честю жити і честю умерти.

В цьому мені, Святий Боже, моя любов до України Рідної та її народу, допоможи».

Про сам перебіг урочистої обітниці розповімо в наступному числі газети.