ПРИСЯГНУЛИ НА ВІРНІСТЬ УНР

У попередньому числі газети ми навели документи, які стосуються історичного дня в історії Кам’янця-Подільського – 14 жовтня 1919 року: Директорія, уряд і військо перший раз урочисто присягали на вірність Українській Народній Республіці. Сьогодні докладніше розповімо про сам перебіг урочистої обітниці. Для цього скористуємося працею Олександра Доценка «Літопис Української революції», виданої 1923 року.

ПОРЯДОК СВЯТА

Кам’янець на Поділлі набув святкового вигляду: скрізь були квітки та килими, адже уперше за час усієї боротьби уряд, співробітники та військо присягали на вірність УНР. Панував піднесений настрій.

Порядок свята був такий:

1. Служба Божа від 10.30 до 12.00 в Кафедральному соборі (він містився в Старому місті на нинішній вулиці Татарській, де нині зостався тільки фундамент від храму Ікони Казанської Божої Матері).

Від військових частин призначено по одній сотні з сурмачами – від першого пішого рекрутського полку; представники Дієвої армії, від центральних установ, як військових, так і цивільних, по 15 осіб; представники від губернії та повітів; представники від учителів і учнів по 10 осіб від кожної школи і представники чужих держав.

2. Військова залога Кам’янця в повному складі при зброї, з сурмачами, всі урядовці всіх центральних установ, школи, представники органів самоврядування і всі приватні інституції з національними і фаховими прапорами (військові й урядовці обов’язково в похідній чи парадній формі) шикуються на майдані поза церквою Олександра Невського в замкнуте каре по вказівках розпорядника параду (11.00).

3. Після скінчення служби Божої в Кафедральному соборі Висока Директорія і Рада Мі­ністрів прибудуть на майдані по­за церквою Олександра Нев­ського (нині майдан Відродження), де обходять військо і установи (12.30).

4. Після присяги війська і урядовців – дзвони по всіх церквах (14.00). Оповіщення Високої Директорії (16.00).

5. Урочиста присяга Високої Директорії, а потім Ради Міністрів із цілуванням прапора (13.30). Після присяги Директорії салют з гармат. Після присяги Директорії, як і після присяги Ради Міністрів, – дзвони по всіх церквах.

6. Урочиста присяга всіх військових частин й інституцій та урядовців усіх установ (військові частини приводяться до присяги встановленим порядком, а урядові інституції приводить до присяги заступник голови Ради Міністрів).

7. Парад, після якого всі знову займають свої місця (15.00).

8. Від’їзд Високої Директорії і Ради Міністрів (15.30).

9. Військо і всі інституції та організації – з маніфестацією (16.00).

10. В Пушкінському театрі (ни­ні міський Будинок культури) промови представників уряду і партій (17.00).

11. Вистава в Пушкінському театрі.

СУМНІВИ

Наступив нарешті момент присяги. Всі чекали цієї незабутньої хвилини в державному житті нашої Республіки. Проте соціалістичні міністри не могли погодитися між собою: одні говорили, що присяга не йде в розріз з їхньою партійною програмою, інші на це не погоджувалися. Декілька разів приходили міністри до членів Директорії і заявляли, що то не будуть присягати, то будуть, і навпаки. Нарешті постановили присягати і таки присягали.

Газета «Україна», що видавалася в Кам’янці-Подільському, в числі 52 от 15 жовтня 1919 року подала докладний перебіг присяги.

ЛОЗУНГИ

Зранку місто прийняло святковий вигляд. Будинки Високої Директорії, міської управи, губерніального земства, національного клубу, державних й інших громадських установ і приватних осіб були вбрані килимами, ялиною, національними прапорами. На багатьох балконах були прапори з написами «Хай живе Самостійна Украї­-на!», «Слава Отаманові Петлюрі», «Дайте військам УНР одежу і взуття!», «Допомагайте армії в її важкій боротьбі з ворогами!», «Земля і воля народові!», «Хай живуть повстанці!», «Слава нашим лицарям!», «Всі за Високою Директорією!», «Геть Денікіна з України!», «Хай живуть Сполучені Україна і Галичина!», «Кров і піт дадуть Україні самостійність!», «Хай живе міцна згода Галичини з наддніпрянцями!» і таке інше.

Новопланівський міст був уквітчаний кленом. Вулиці весь день були переповнені народом, який брав участь у великому святі. Воно розпочалось службою Божою в Кафедральному соборі, який ще задовго став наповнюватися народом.

На майдані розташували­ся представники різних міністерств, деякі з прапорами. На прапорі представників від залізничників був такий напис: «Хай живе день визволення трудового українського народу через визволення нації до Інтернаціоналу!». Потім наліво розташувалась сотня військової школи з оркестром, яку очолював військовий міністр Всеволод Петрів. Навколо майдану була велика сила народу.

Біля собору і при вході в собор підтримують лад братчики Святого Кирило-Мефодіївського братства на чолі з братчиком професором Василем Бідновим. О 10-й годині почалася служба, яку правило українське духовенство. Співав національний хор.

ПЕРША ПРОМОВА

Після прочитання Євангелія представник духовенства сказав промову, присвячену сучасному моментові:

– Дорогі брати, українці! Ми переживаємо надзвичайної ваги момент. Нещасна Україна завжди була під ярмом чужинців: робила вже і на татар, і на ляхів, і на Москву. Усі її нищили, вивозили і забирали у неї, що було можна, а нам нічого не давали. Недавно нас відвідали більшовики. Що вони нам дали?.. Усе понищили, пограбували нас і ще й зараз погрожують нашому існуванню. На Україну суне новий ворог, ідуть наші старі знайомі – пани, які уявляють собою ворога ще гіршого за більшовиків. Ці пани залізуть нам у душу, поневолять нас, вони несуть нам смерть.

Брати українці! Всі до міцного з’єднання, до такого єднання, щоб ніхто, ні один ворог, нас не переміг і не подолав. Усі ставайте на захист України, і ми збудуємо Велику Вільну Самостійну Україну. Ми тіль­ки тоді будемо існувати, коли буде­мо вільними й незалежними від інших народів, а це ми повинні зробити власними силами.

Досить уже з нас чужинців, годі вже їхнього панування. В своїй рідній хаті ми повинні бути самі господарями. Я всіх вас кличу до захисту Самостійної України і на цей подвиг ваш призиваю Боже благословення.

ПРИЇЗД ДИРЕКТОРІЇ

Об 11-й годині ранку з’їжджаються усі члени уряду, чини шта­бу Головного Отамана, який очо­лював отаман Микола Юнаків, отаман Віктор Зелінський і чини інших штабів й установ. Прибувають також військова румун­-сь­ка і польська місія в повному скла­ді. Диктатор Євген Пет­ру­шевич, представники Диктатури і галиць­кі війська відсутні на час присяги.

Близько 11.30 починається в’їзд Високої Директорії. Прибули Андрій Макаренко і професор Федір Швець. Незабаром приїздить і Головний Отаман Симон Петлюра зі своїми осавулами – Василем Бенем, Федором Крушинським та Олександ­ром Доценком. Головний Отаман прийняв рапорт од війсь­кового міністра Всеволода Петрова та командира сотні військової школи, обійшов сотню і направився до собору, де його зустрів голова Кирило-Мефодіївського братства професор Василь Біднов, який звернувся до Головного Отамана з коротенькою промовою, закінчуючи її словами: «Батьку Отамане! Ти вів нас по шляху державного життя, ми тобі вірили. Веди ж нас і тепер, ми тобі віримо і підем за тобою!».

Після скінчення служби Божої Верховна влада і уряд виру­шили на майдан поза церквою Олек­сандра Невського на Новому плані.

НА МАЙДАНІ

Весь майдан, де мала відбутися історична присяга, був заповнений військами, представниками урядових і громадських установ та громадянами. Посередині майдану збудовано великий павільйон, весь викладений килимами, оббитий мате­рією та оздоблений українськи­-ми гербами та прапорами. Біля павільйону поставлено почесну вар­ту з прапором. Всюди на май­дані багато фотографів, які бажали зафіксувати цей історичний акт.

Навколо павільйону розташу­валися війська. Наліво військова школа, проти павільйону та направо частини військ Кам’янецької залоги зі своїми оркест­рами, а також і прапорами. Останні місця були відведені для урядовців, між якими високо майоріли прапори та різні плакати з одмінними написами.

О 1-й годині дня до павільйону приїжджає Головний Отаман, приймає рапорт, йому музика грає зустріч.

Під час обходу та привітання музика грає національний гімн. Головний Отаман звернув увагу на раненого старшину з повстанського загону отамана Юрія Тютюнника – Єпіфана Камінського з села Кошаро-Олександрівки Балтського повіту, який перед повстанням повернувся з полону. На запитання Головного Отамана – де поранено Камінсь­кого – він відповів, що під Сквирою обидві ноги, а прийшов сюди за допомогою сестри жалібниці, щоб дати присягу, після якої надіється ще вірно послужити Україні, як тільки вилікує рани. По розмові з цим повстанцем Головний Отаман цілує його в чоло і відходить.

Після обходу війська, урядовців та громадян, які вітали Голов­ного Отамана гучним «слава», Директорія та уряд зайшли в павільйон, де їх чекав пан отець військової школи Юрій Жевченко з хрестом та Євангелією у аналоя (до речі, Юрій Жевченко піз­ніше стане тестем українського письменника Юрія Яновського). Внесли прапора, який був при Головному Отаманові. Цей прапор залишився від розформованого полку імені гетьмана Дорошенка і мав такий вигляд: на великому шовковому полотнищі вишитий образ Божої Матері із золотими написами. Чудове брон­зове держално закінчувалося списом, до якого причеплено на кінцях прапор із національними стрічками. Поруч із цим прапором стояв і прапор війсь­кової школи.

Державний секретар Леонтій Шрамченко зачитав народу декрет Директорії, який уміщено 13 жовтня в газеті «Україна».

Після прочитання декрету Леонтій Шрамченко зачитав уро­чисту обітницю Директорії, слова обітниці члени Директорії повторили. Після чого Голова Директорії Симон Петлюра, а за ним і члени цілують хрест, Євангеліє та прапор. Під час цієї обітниці зроблено з гармат салют.

Після обітниці, яку дали члени Директорії УНР, дають урочисту обітницю міністри. Далі приводяться до присяги урядовці. Потім Директорія та уряд сходять з павільйону до війська, де пан отець Жевченко звертається до Головного Отамана з такими словами: «Народній герою наш, пане Головний Отамане, і Ви, Світла Директоріє! Весь світ бачив всі Ваші труднощі, які Ви несли для народу, здобуваючи йому волю. Своїми трудами Ви з’єдналися з народом. Сьогоднішньою Обіцянкою народу Ви ще більш з’єдналися з ним. Вітаю Вас! Господь допоможе Вашій перемозі в святій боротьбі за рідну Україну».

Далі війська становляться на коліно, повторюють слова військової присяги і цілують війсь­ковий прапор.

По закінченню присяги війська пройшли перед Головним Ота­маном церемоніальним маршем.

Своєю дисциплінованістю, струн­кістю і військовою вихованістю на всіх присутніх війська зробили сильне враження. Олександр Доценко зауважує, що на параді було й багато босих козаків.

Під час від’їзду Головного Ота­мана населення вітало його гучним «слава».

В Пушкінському театрі відбувся урочистий вечір. Особливо цікаві були репліки, які викрикували промовці на адресу «заклятих ворогів ляхів» у присутності повного складу польської військової місії.

ПРИСЯГА В СТАРОКОСТЯНТИНОВІ

Ще перед присягою Директорії і уряду уже відбувалася присяга війська. Так, 5 жовтня Головний Отаман у супроводі міністра праці Йосипа Безпалка, дер­жавного інспектора Володимира Кедровського та своїх осавулів прибув до Старокостянтинова, де був присутнім під час присяги мобілізованих і новобранців з кошу Січових Стрільців у кількості 4000 осіб. Своєю присутністю він підносив вагу акту присяги з цілуванням стрільцями прапора Січових Стільців, який за час Української національної революції придбав незабутню славу символу неуклінного стремління до незалежності українського народу.

По присязі був обід, після чого Головний Отаман негайно від­був до штабу Волинської групи, де виявилося, що на фронті стоять невеликі денікінські сили, а селяни напередодні повстання. Головний Отаман запитував козаків: проти кого вони йдуть? «Проти старого режиму», – відповідали. Здибавши по дорозі полковника Олександра Удовиченка та непереможних запоріжців, Головний Отаман подякував їм за роботу і від’їхав до Кам’янця, куди прибув 12 жовтня вранці.