ДИНАСТІЯ РЕСТАВРАТОРІВ

Династія (від грецького слова «будинок») – буквально покоління правлячих осіб, які були родичами і правили один за одним, або відрізок часу, коли правила та чи інша династія.

В Україні династією називають також родину, яка передає своє ремесло від батька до сина чи від діда до внука. Не покривимо душею, якщо назвемо родину Федоренків динас­тією реставраторів, яка сформувалася в стародавньому Кам’янці-Подільському. Велика кількість пам’яток архітектури зберегла тут унікальне середньовічне середовище. Місто, оспіва­не письменниками, надихало художників і кінематографістів.

У цьому Богом даному куточкові 1943 року в сім’ї Федоренків народився хлопчик Володимир. 

З дитинства його захоплювала велич фортеці, вражала таємничість церков, монастирів, уява малювала підземні лабіринти Старого міста. Жив хлопчик на вулиці Карла Маркса, якій 1990 ро­ку повернули найдавнішу назву – Татарська. Батько загинув на війні, коли Володі виповнився рік, тож хлопчик виховувався бабусею Юлією Яфімович. Дитинство бу­-ло важким. Після війни місто піднімалося з руїн. Велися перші відновлювальні роботи. Хлоп’яче іг­рове знайомство Володі з підвалами зруйнованих будинків та археологічними розкопками під керівництвом корифея археології професора Іона Винокура та архітектора Євгенії Пламеницької переросло у мрію докластися до відбудови Старого міста.

Після навчання у школі №8 Володимир здобув спеціальність у місцевому будівельному технікумі. Працював спочатку прос­тим робітником Кам’янець-По­діль­ської дільниці Львівської між­обласної реставраційної майстерні. У зв’язку зі зростанням обсягів реставраційних робіт на пам’ятках архітектури 1969 року на основі згаданої дільниці заснували Кам’янець-Подільську міжобласну науково-реставраційну виробничу майстерню, яка працювала на теренах чотирьох областей. Під керівництвом Станіслава Токаря обсяг робіт цього підприємства в 1969-1988 роках зріс до двох мільйонів карбованців.

1990 року названу міжобласну майстерню реорганізували в Кам’янець-Подільське міжобласне спеціальне науково-реставраційне проектно-виробниче управління. Весь цей час керівником, старшим виконробом Кам’янець-Подільської дільниці з 1969 року працював Володимир Федоренко. Колектив налічував 66 працівників.

Як згадує колега по роботі Раї­са Розумяк, яка працювала завідувачем виробничого відділу управління, а нині – голова правління приватного акціонерного підприємства «Кам’янець-Подільська реставрація», Володимир Федоренко запам’ятався досвідченим, енергійним і ко­мунікабельним керівником. У його особі вдало поєднувалися молодість, талант, наполегливість, енергія, знання, любов до людей. У нього вчилися майбутні реставратори, до нього дослухалися інженери, архітектори проектних інститутів. Надихало те, що був корінним мешканцем Старого міста, яке знав і любив. Сам Бог велів йому бути реставратором.

На цій стезі Володимир Фе­доренко трудився понад 50 років. Найбільше свого хисту вклав у ремонтно-реставраційні та відновлювальні роботи на Старій фортеці. Адже після війни па­м’ятка була напівзруйнована. 1962 року в ній розпочалися наукові дослідження під керівни­цтвом архітектора Євгенії Пла­меницької, а зі створенням реставраційної майстерні – регулярні ремонтно-реставраційні роботи. Відтак оновилися гонтові консерваційні дахи на вежах, реставровано прясла оборонних стін, відтворено бойову галерею між вежами Ковпак та Ляська, розчищено замкову криницю та проведено консерваційні роботи Східної башти. Вже у 1970-ті роки завершили ремонтно-реставраційні роботи південних оборонних мурів фортеці. У 1980-ті роки реставраторами влаштовано

дахи над вежами Тенчинською та Рожанкою, здійснено дослідження, розчищення та реконструкцію руїн Польного мосту.

В 1990-х роках проведено реставрацію пристінних корпусів фортеці. 2003 року завершені ремонтно-реставраційні роботи бойового ходу.

Одночасно велися ремонтно-реставраційні роботи на Вір­менському торговому будинку – пам’ятці архітектури XVII століття на вулиці Іванно-Предтечинській, 2, які розпочато 1970 року.

На Здвиженській (чи Хрестовоздвиженській) церкві на Карвасарах (пам’ятка архітектури 1799 року) був реалізований авторський проект колективу інституту «Укрзахідпроектреставрація» під керівництвом Івана Могитича та Богдана Кіндзельського. Тут відтворені втрачені конструктивні елементи пам’ятки, від’єднано від споруди церк­ви дзвіницю та встановлено її на первісному історичному місці.

Виконувались роботи та відновлення втраченої забудови житлових будинків на Польському ринку, 4а та 4б, на вулиці П’ятницькій, 1а, 1б.

У 1977-1980 роках відновлювали комплекс Руського магіс­трату XVII століття на вулиці П’ят­ницькій, 9, – за проектом реставрації та пристосування пам’ятки під адміністративний будинок Національного історико-архітектурного заповідника «Кам’янець» (архітектор Євгенія Пламеницька). Паралельно велися роботи на пам’ятці архітектури XVIII століття – будинкові духовної семінарії, де 1982 року відкрито художній відділ Кам’янець-­Подільського державного історичного музею-заповідника. Проведено консервацію залишків церкви Іоанна Предтечі. З руїн були підняті унікальні гідротехнічні споруди пам’ятки архітектури XVI століття – Руської та Польської брам. Також реставратори під керівництвом Володимира Федоренка відродили чимало об’єктів за межами Кам’янця-Подільського.

Тривалий час із Володимиром Вікторовичем працювала колишній начальник відділу реставрації та реабілітації пам’яток НІАЗ «Кам’янець» Валентина Лобова, яка виросла в Старому місті й також навчалася у 8-й школі. Валентина Петрівна згадує про те, що лідерські якості майбутній керівник проявляв з дитинства. Однолітки називали його Яном.

У рідному місті Володимир зустрів своє перше кохання. Його обраницею і дружиною стала Ніна Шепелєва. Подружжя виховало двох синів Георгія та В’яче­слава, які також стали реставраторами. Наразі онук Володимира Дмитро продовжує будівничу династію.

Значна заслуга цієї родини в реставрації фасадів вежі та самої будівлі знаменитої міської Ратуші. При цьому треба відмітити філігранну роботу, пов’я­зану з відновленням білокам’яних обрамлень віконних і дверних прорізів, а також декору. 2008 ро­ку реставратори провели ремонт і реконструкцію даху башти в стилі бароко. Роботи виконували сини Федоренка, майстром була невістка Галина, а керівником і консультантом – родоначальник династії Володимир Федоренко. Дах башти – складної шатрової форми. Шатер закінчується поясом у вигляді карнизу, на якому розміщено світловий ліхтар з волютами, який переходить в маківку, далі поясом – у ша­тер і підхрестя, в якому влаш­тована куля зі шпилем, що завер­шується сонцем.

Останніми роками синів Володимира Федоренка запрошують на роботу в Білорусь, Азербайджан, Ізраїль, в різні куточки нашої держави.

На жаль, 2017 року Володимир Вікторович закінчив свій земний шлях, проте він із честю проніс естафету давніх будівничих, залишив пам’ять у відреставрованих будівлях, спорудах та передав свою справу синам і внукам.

Галина НОВІКОВА, провідний інженер відділу