ДЛЯ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ ПЕРЕМОГА В ХАОСІ

Гібридна війна – це словосполучення ввійшло в наше життя разом із протистоянням на сході України. Проте не кожен розуміє, наскільки специфічною і непередбачуваною вона може бути. Розставити всі крапки над «і» та продемонструвати відмінність гібридної війни від звичайної вирішили кам’янецькі науковці з національного університету Олександр РИБЩУН, Вадим МАРКІТАНТОВ та Юрій СТОЛЯР у своїй книзі «Російська гібридна війна: від доктрини до тактики».

Зазначається, що гібридна війна є концептом, через який було пояснено новий військовий підхід, де вирішальну роль відіграють інформаційні засоби. Уперше цей термін застосував колишній морський офіцер США Френк Гофман для роз’яснення американським військовим сутності застосування військової сили в світі після холодної війни. Те, що робить війни гібридними, на думку Гофмана, полягає в координованому використанні різних режимів бойових дій, як військових (армійські операції), так і невійськових (нерегулярна тактика, кримінальна діяльність, терористичні акти тощо) для досягнення ефекту у фізичному та психологічному вимірах конфлікту. Сучасна гібридна війна – це війна, де головним інструментом виступають внутрішні протиріччя та конфлікти з подальшим їх використанням для досягнення політичних цілей агресії.

Гібридна війна відрізняється тим, що її не оголошують, це дає змогу маніпулювати громадською думкою в міжнародному середовищі, стає неможливим адекватно реагувати на загрози, адже юридичного підгрунтя в них немає. Така війна створюється на інформаційних основах, за якою противника можуть оголосити радикальним екстремістом (у випадку гібридної війни Росії з Україною – «фашистами» «бандерівцями»). Метою гібридної війни виступає не завоювання, а створення хаосу в країні, проти якої ведеться протистояння, та безперервне генерування провокацій.

БЕЗПОСЕРЕДНЬО ПРО КНИГУ

Про ідею створення книги нам розповів один із авторів – Олександр Рибщун.

– Пане Олександре, що підштовхнуло до написання книги?

– Ідея книги, її початковий задум належать нашому співавтору – викладачу кафедри військової підготовки підполковнику Юрію Столяру. Разом розпочали напрацьовувати матеріал до книги, адже стало зрозуміло, що тема недостатньо досліджена. Результатом став посібник «Гібридна війна: від доктрини до тактики», який водночас є узгодженою спробою співавторів концептуалізувати агресію РФ проти Української держави як гібридну війну, зумовлену проімперськими амбі­ціями кремлівських політиків.

– Найцікавіший факт при дослідження гібридної війни Росії проти України?

– Із того, що справді зацікавило, – це те, як системно заперечують у російському інформаційному просторі сам факт існування будь-якої доктрини чи концепції, за якою відбувалася анексія Криму і окупація частини Донбасу. Коли ж у західних джерелах натрапили на «доктрину Герасімова» (зовнішньополітична програма російського начальника Генерального штабу Валерія Герасімова, в основі якої лежить концепція «війни нового покоління» або гібридної війни) і спробували через цю схему проаналізувати етапність подій 2014 – початку 2015 року. Стало зрозумілим, що варто серйозно її сприймати як одну з ідейних основ нинішньої гібридної війни проти України.

– Чи можливе втручання Росії на інші території пострадянського простору?

– Для будь-якої країни є ризик нового втручання РФ. Сьогодні вкрай серйозно розглядають імовірність російської гібридної агресії на прибалтійські республіки, невизначеною є ситуація у Вірменії, також неоднозначні відносини Росії з Молдовою та Білоруссю. Розірвані міждержавні відносини із Грузією та Україною. І це лише в пострадянському прос­торі. А ще ж має місце серія дипломатичних і політичних конфліктів із країнами Європи та США.

– Надалі будете займатися дослідженням цієї проблеми?

– Так, задум є. Наразі готуємо матеріал про українських воїнів, покоління нових ве­теранів, про становлення нового українського війська. Це книга про нове українське суспільство, для якого українська армія, суверенітет і національні символи є чимось набагато значимішим, ніж то було до Революції Гідності та російсько-української війни. «Війна очима очевидців» – такою є робоча назва нового дослідницького проекту.

ВІЙНА ПРОТИ УКРАЇНИ

У книзі «Російська гібридна війна: від доктрини до тактики» дослідники пишуть, що після анексії Росією Криму дуже активно використовувалися невійськові інструменти впливу на цю територію. Російські кроки проти України продемонстрували ефективність новостворених російських «Сил спеціальних операцій» (ССО – високомобільна спецгрупа в складі Міністерства оборони РФ), які були розгорнуті з високою швидкістю та ефектом. Конфлікт засвідчив, що Росія та її політичне керівництво змогли скоординувати всі відповідні інструменти державної влади, сили спеціальних операцій, інформаційні інститути, включаючи державні ЗМІ, елементи кібер-війни, парамілітарні формування для успішного досягнення поставлених завдань. І це завдало великого удару по Україні.

Науковці впевнені, що формування недержавних утворень, як-от «ДНР» і «ЛНР», та їхніх маріонеткових урядів, які підтримує держава-агресор – Російська федерація, є одним із головних елементів роз­в’язання проти українського народу гіб­ридної війни. За допомогою таких дій Росія в окремих районах Донецької і Луганської областей зосередила свій військовий контингент та сконцентрувала значне угруповання військ на кордоні з Україною. Так її військові інструктори організовують бойову підготовку підрозділів бойовиків.

Крім того, останнім часом спостерігається тенденція у призначенні на командні посади в ці підрозділи кадрових офіцерів Збройних сил Росії. Бойовики сформували 1-й і 2-й армійські корпуси. Їх­ній командний склад на рівні управлін­ня корпусами й бригадами укомплектований переважно кадровими офіцера­ми або офіцерами запасу Збройних сил РФ. Частка місцевого населення в особовому складі згаданих корпусів не пере­вищує 35%.

Але, на думку дослідників, Росія на сьогодні не може вважатися сильною державою без підтримки сильних друзів і союзників. Адже, на відміну від Сполучених Штатів, агресор Росія не має «природних» союзників і навіть у радянські часи з великими труднощами домагалася співробітництва тільки на основі спільної ідеології або цінностей. Чи зможе Росія вести таку активну гібридну військову політику проти сусідніх держав із використанням великого ресурсного потен­ціалу – покаже час.

Ігор КИРИЛЮК.