ВІБРАЦІЇ ДУШІ ТА ПЕНЗЛЯ

Сьогодні у Виставковій залі на Соборній відкриється вис­тавка художника Аркадія Данилюка «Вібрації душі та пензля». Хоча Аркадій Михайлович виставлявся не раз, але в колективі своїх колег, а персональна виставка 81-річного митця, одного з корифеїв Кам’янець-Подільської дитячої художньої школи, як це не дивно, відбудеться вперше.

Аркадій Данилюк народився ще до війни – 6 вересня 1936 року. Це сталося в селі Нігин, розташованому поблизу Кам’янця-Подільського. Хоча художник давно мешкає у місті, але з рідним селом, із його краєзнавчим музеєм у школі зв’язку не пориває. Він, зокрема, намалював для сільського музею картину на історичну тематику (про напад на Нігин турків у XVII столітті та переховування мешканців у печерах).

Два класи після війни майбутній художник закінчив у Нігині. Далі, 1946 року, сім’я Аркадія поселилася в Кам’янці-Подільському. Так склалися обставини. Його мама – селянка, колгоспниця. Художник пригадує: «Одного разу мама з читанки намалювала олівцем чукчу. А вона ж ніколи не малювала, бо головне – не мала ча­су (цілий день працювала в бригаді на полі з сапою). Це були мої перші університети, за що я вдячний долі. Коли мама десь діставала обгортковий папір, а потім розкреслювала його в косу лінійку, щоб міг учитися писати, я постійно його розмальовував – в основному танками, літаками, поїздами (бо ж які теми після війни), карикатурами».

Батько Аркадія до війни працював на вапняковому заводі, а потім увесь час перебував на фронті. Після закінчення війни хотів повернутися на завод, але його викликали у військкомат і призвали на боротьбу з вагонними та кишеньковими злочинцями. Так він став міліціонером, а сім’я замешкала в районному центрі.

Аркадій 1954 року закінчив другу школу (в ній він учився з третього класу). Директором закладу тоді був Семен Володимирович Оліневич (у 1963-1968 роках – директор Кам’янець-Подільського індустріального технікуму), а завучем – учитель географії Олександр Тимофійович Ткачов (пізніше він працював у першій школі). Після війни, як відомо, деякий час школи були окремо чоловічі та окремо жіночі, тож не дивно, що на віньєтці двох випускних класів (А та Б) – тільки хлопці. Школа була українською, а російську мову та літературу в Аркадія викладала Зінаїда Григорівна Укупник – мати відомого співака та композитора Аркадія Укупника.

Через три роки теж другу школу закінчив молодший брат Аркадія Данилюка – Станіслав (їх було двоє у сім’ї). На той час школи були вже змішаними –

в них училися спільно хлопці та дівчата.

Після школи Аркадія багато що цікавило – археологія (він захоплювався романами письменника Івана Єфремова, який, крім того, був палеонтологом), металургія (в Нігині проводив літню відпустку викладач Львівського політехнічного інституту, який побачив, що хлопець орієнтується в металах та їхніх сплавах, тож рекомендував йому вступати до його вишу), астрономія, кораб­лебудування. Проте Аркадій

боявся, що в інститут не вступить, а близився час перебування в армії. Тому він вступив до Чернівецького художньо-ремісничого училища на повне матеріальне забезпечення та за три роки (у 1954-1957 роках) вивчився на столяра-різьбяра. Училище входило в систему трудових резервів, тож із нього в армію, як і з інститутів, не брали.

Хоч профіль училища і не був художнім, але Аркадій багато малював. Від училища він узяв участь у Всесоюзному конкурсі в Москві та здобув перше місце з акварельного живопису.

Повернувшись у Кам’янець-­Подільський, Аркадій Михайлович згодом улаштувався художником Будинку офіцерів. До­велося малювати чимало наочної агітації. В Київський худож­-ній інститут вступити не вдалося: під­вів академічний рисунок, де потрібно було абсолютно точно, з дотриманням усіх канонів зобразити різних Аполлонів та інших давніх богів, а хлопець малював швидко, тож за годи­-

ну першим здав роботу й отримав дуже низьку оцінку. У 1971-1975 роках він із відзнакою за­очно закінчив Львівський поліграфічний інститут імені Івана Федорова (нині Українська академія друкарства), де здобув фах художника-графіка з оформ­лення та ілюстрування книжок. Проілюстрував роман українсь­кого письменника Аполлінарія Ма­цевича «Толока», але в часи перебудови твір скоротили до маленької книжечки, тож ілюстрацій у ній залишилося дуже мало.

Дружиною його стала Людмила (нині покійна), яка закінчила педагогічне училище й педагогічний інститут. Аркадій Михайлович навіть два роки мешкав у Шепетівці, де працювала його дружина. Щоб було чоловікові приємно, Людмила зацікавилася мистецтвом, разом з Аркадієм Михайловичем відвідала Ермітаж у Ленінграді (нині Санкт-­Петербург), Третьяковську галерею в Москві, мистецькі музеї в Києві. Доньці Ніні нині 45 років, мешкає вона в Кам’янці-Подільському.

Особливу роль у житті Аркадія Данилюка зіграв художник Олександр Грен. Познайомив їх майбутній художник Віктор Сінюкаєв, який учився у восьмій школі, а креслення у нього викладав саме Олександр Львович.

Аркадій Данилюк повідав таке: «Ще до знайомства з Греном дуже багато чув про нього. Бабуся моя часто згадувала про нього і навіть сміялися з його орлиного профілю. Я йому зробив такий комплімент. Він же мені у відповідь: «Не орлиний, а курячий профіль, не даремно твоя бабуся наді мною насміхалася». Але то було покоління людей, водночас серйозних і культурних, які любили гумор. Тут, у Кам’янці, в Грена не було нікого, крім кількох друзів. Він жив в одній комірчині, а я йому, як міг, допомагав аж до самої смерті».

Грен надзвичайно обожнював Поділля, особливо – подільський ринок. Йому подобалися старовинні речі, а особливо вишиті килимки. Грен обожнював подільське поле, побут, звичаї. Це стало натхненням для його творчості, що яскраво підтверджують портрети подолянок.

Грен дуже добре знав мистецтво, творчість Михайла Врубеля, Вінсента ван Гога, Поля Гогена, Анрі Матісса та інших художників, тож було в кого вчитися. Помер Олександр Львович у квіт­ні 1983 року, а в серпні 1989 року в журналі «Україна» Аркадій Данилюк опублікував статтю про Олександра Грена, яку назвав «Можна прожити двічі» (на кольоровій вкладці вміщено роботи видатного майстра).

1972 року Аркадій Михай­лович став викладати у Кам’янець-Подільській дитячій художній школі, де пропрацював аж до виходу на пенсію. Серед його вихованців найвідомішим є художник-абстракціоніст Віктор Дейсун, який 1976 року закінчив художню школу.