ПРОФЕСОР ГЕРИНОВИЧ ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ ПАМ’ЯТОК КАМ’ЯНЦЯ

2018-й – рік охорони культурної спадщини в Україні та Європі. Питання реставрації архітектурної спадщини Кам’янця-Подільського, зокрема Старої фортеці, неодноразово порушували ще в далекі 1920-ті роки. На необхідності проведення консервації башт фортеці наголошував відомий учений Поділля Юхим Сіцінський, професори місцевого інституту народної освіти (ІНО) Пилип Клименко, Павло Клепацький, а найбільше Володимир Геринович. Минули роки, проведено не одну чергу реставраційних робіт, проте окремі питання залишаються актуальними й сьогодні.

22 листопада 1883 року на Львівщині у місті Сокаль народився Володимир Геринович – відомий науковець, географ, краєзнавець, доктор історичних та географічних наук, професор, ректор Кам’янець-Подільського ІНО, палкий захисник історико-­культурної спадщини Кам’янця-Подільського. У 1903-1908 ро­ках він навчався у Львівському університеті. Після закінчення вишу певний час учителював.

У роки Першої світової війни був мобілізований на фронт. Учасник проголошення Західноукраїнської Народної Респуб­ліки (ЗУНР), перебував на поса­-ді референта з питань народної освіти президента Української національної ради ЗУНР Євгена Петрушевича. З липня 1919 року працював приват-доцентом кафедри географії Кам’янець-­Подільського державного українського університету.

Як науково та громадсько активна людина, проживаючи в Кам’янці-Подільському, Геринович порушив питання охорони архітектурної спадщини міста. 1919 року він став членом Кам’янець-Подільського наукового товариства і Товариства охорони пам’яток старовини, 1921 року долучився до діяльності Комітету охорони пам’яток старовини, мистецтва і природи. З 1922 року Володимир Олександрович працював деканом факультету соціального виховання, а 1923 ро­ку його призначили ректором Ка­м’янець-Подільського інституту народної освіти. Згодом Гериновичу надали професорське звання.

На початку свого кар’єрного шляху Володимир Олександрович активно долучився до ді­яльності місцевих наукових осередків. Професор Геринович є одним з організаторів краєзнавчого руху. З 1925 року він – голова Кам’янець-Подільського наукового товариства при Всеукраїн­ській академії наук, а з 1927 року – голова краєзнавчого комі­тету. Повсякчас докладав зусилля для популяризації історії Ка­м’ян­ця. На засіданнях крає­знавчого комітету для популя­ризації історичного минулого міста професор започаткував цикл лекцій про історію Кам’янця. Особливу увагу вчений звернув на пам’ятки історії міста: замки, башти, брами, вулиці, мости, мури та ін.

Професор Геринович у власних наукових і науково-популярних публікаціях поставав пал­-ким захисником історико-архітектурних пам’яток. Він писав, що Кам’янець – це «фортеця з досить добре законсервованими одиницями зовнішньої і внут­рішньої системи оборони; це дуже рідкісний, може єдиний в своєму роді, зразок твердині, представляє для науки і навчання значну вартість і тому вповні заслуговує на консервацію».

У публікації «Про консервацію Кам’янецької фортеці» вчений вказує на значимість споруди, закликає до збереження її в незмінному стані, що відбиває нашарування різних епох у розвитку Поділля. «Лише при збереженні і відтворенні давньої доби за оригінальним планом», як зазначає Геринович, фортеця матиме наукове та науково-навчальне значення для всього загалу. В основу консервації Старого замку необхідно покласти її стан на момент завершення будівництва основних фортифікаційних спо­руд (друга половина XVI – початок XVII століття). На думку вченого, необхідно зберегти також пізніші нашарування, зокрема, турецьке та російське. Він звернув увагу, що в часи Російської імперії проводилися так звані «кустарні заходи консервації до­революційних часів – покриття веж невідповідними щодо форми і матеріалу дахами, що теж змінило вигляд фортеці».

Володимир Геринович рекомендував при розробці проекту консервації міських фортифікацій зважати на історичний опис 1544 року та плани міста XVII століття. Велику цінність для відновлювальних робіт і вивчення забудови міста професор відводив плану Кипріяна Томашевича 1671 року (датування за Володимиром Гериновичем, Яро­слав Дашкевич відносить план до 1673-1679 років). Він вважав, що окремі фортифікаційні об’єкти були збудовані за проектами та під наглядомзахідноєвропейських фортифікаторів, тому при їх реставрації «можна буде ко­ристуватися зразками старих західноєвропейських замків, частина яких донині прекрасно законсер­вована». За станом на 1920-ті роки, значна частина об’єктів оборонного зодчества перебувала в

незадовільному та аварійному стані, що підтверджують тогочасні фото. Геринович писав, що «до проекту консервації треба приступати якнайскоріше, щоб після обговорення і затвердження цент­ром можна було приступити до його реалізації».

Учений зазначив важливу деталь про функціонування системи сповіщення залоги фортеці. Зауважив, що до системи оборони Кам’янця відносилися сторожові вежі за межами міста. Пропонував, що залишки так званих сторожок, що були на дорозі до Жванця, Гуменців і Устя, необхідно законсервувати, писав, що «тільки в дусі епохи чи епох, відтворена Кам’янецька фортеця буде мати наукове і науково-навчальне значення».

1928 року Володимир Олександрович першим ознайомив громадськість про створення у Кам’янці історико-культурного заповідника, який підпорядковувався Народному комісаріату освіти. З цього приводу в місцевій газеті «Червоний кордон» він виніс на широкий загал і опублікував статтю, підкреслив важливість ухваленого рішення. Рада народних комісарів УСРР постановою від 23 березня 1928 року затвердила: «Замок-фортецю в м.Кам’янці-Подільському в межах старовинних його стін і земляних валів, з усіма старовинними фортечними спорудами, Польською брамою, Руською брамою і вежею Стефана Баторія оголосити за державний історико-культурний заповідник і передати його з усім майном, що має історико-культурне значення, у відання Народного комісаріату освіти УСРР».

1930 року в журналі «Крає­знавство» опубліковано розвідку Гериновича «Кам’янець на Поділлі». В ній розглянуто історію Кам’янецької фортеці впродовж ХІV-ХХ століть. Автор відзначив особливе географічне поло­жен­ня давнього міста, показав його архітектуру та історію від часу заснування до встановлення радянської влади. Описав бу­дову фортеці, зміни її конструкції за часів литовського, польського та турецького управлін­-ня. Велику увагу в статті приділено опису оборонних споруд – башт, мурів, бастіонів, підземних ходів. У статті наведено фотографії, які дають можливість наочно простежити зміни зов­нішнього вигляду фортеці з кінця XIX до 30-х років XX століття.

Володимир Геринович, очоливши Кам’янець-Подільський окружний комітет краєзнавства, вів дослідження історико-географічних об’єктів Поділля. Результати його пошуків лягли в основу праці «Кам’янеччина.

Частина друга. Населення та його економічна діяльність» (Кам’янець-Подільський, 1927). У четвертому розділі книги він схарактеризував оборонні споруди на території краю: замки, фортеці, вали та інші пам’ятки. Загалом учений представив 60 історико-географічних об’єктів ре­гіону. Дав характеристику Ка­м’янець-Подільській фортеці, виділив особливо цінні пам’ят­ки на території міста – Руську та Польську брами, вірменський та домініканський костели, Турецький мінарет та оборонні мури. На його думку, цим об’єктам має бути приділена увага в плані збереження, вивчення і популяризації.

Професора Гериновича можна вважати основоположником місцевого туризму. 1928 року краєзнавчий комітет видав друком дві його праці: «Екскурсант Кам’янеччини» та «Порадник екскурсанта Кам’янеччи­-ни». У них вміщено перелік і короткий опис історико-архітектурних пам’яток Кам’янця-Подільського та близьких населених пунктів. Ученим розроблено екскурсійний маршрут подорожі Кам’янеччиною з визначенням найважливіших місцевостей із погляду історії, природи та культури.

У полі наукових вивчень професора були національні меншини краю. У журналі «Краєзнавство» друкуються статті Гериновича «Вірмени в Кам’янці» та «Євреї в Кам’янці». В них автор аналізує історію заселення краю, вплив указаних народів на со­ціально-економічний розвиток міста.

Наприкінці 1920-х років Володимир Геринович виїжджає з Ка­м’янця в Харків. Упродовж жовтня 1928 року – березня 1929 року він завідував кафедрою ант­ропогеографії Українського науково-дослідного інституту географії і картографії. Потім знову на короткий час повернувся у Ка­м’янець-Подільський, а 1932 року перейшов на посаду професора Московського геологорозвідувального інституту.

У грудні 1932 року наукову та творчу діяльність Гериновича перервано. Його арештували за причетність до Української військової організації, приписали участь в контрреволюційній організації, яка діяла в Кам’янці-­Подільському. У 1933-1946 роках Геринович перебував у конц­таборах, був залучений до бу­дівництва Біломорсько-Балтійського каналу. Після звільнен­ня проживав у Вологодській області.

1946 року Володимир Олександрович переїхав у Львів, був завідувачем кафедри Львівсь­кого торгово-економічного інс­титуту. В останні роки життя він звертався в управління КДБ Львівської області з проханням зняти з нього судимість. Проте 27 листопада 1948 року особ­лива нарада при Міністерстві держбезпеки СРСР відмовила заявникові без будь-яких пояснень.

Обірвалося життя талановитого вченого і організатора науки, який розквіт своєї наукової творчості пов’язав із Кам’янцем-­Подільським, 7 липня 1949 ро­-ку. Лише 1989 року вченого посмертно реабілітовано.

Валентин ПАГОР,