Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



СУБОТА, 23 ВЕРЕСНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

14.11.2014

НА ЗУСТРІЧ ІЗ ФОРТЕЦЕЮ

(ПродовженняПочаток у «Подолянині» від 6, 13, 20, 27 червня, 11 липня, 26 вересня, 10 жовтня, 7 листопада)

У попередній розповіді фактично ми вже почали ознайомлення з вірменськими кварталами Старого міста. Продовжимо його, йдучи Вірменською вулицею мимо уцілілої Вірменської дзвіниці та руїн Вірменського собору, відбудувати який має намір вірменська громада міста.

ВІРМЕНСЬКИМИ КВАРТАЛАМИ

В’їзд до Старої фортеці століття томуП’ятиповерхова дзвіниця чудово проглядається звідусіль при під’їзді до міста. Збудовано її 1565 року. Якщо під час турецького панування 1672-1699 років Вірменський собор було значно зруйновано, то дзвіниця не зазнала великих пошкоджень, бо вже 1700 року в ній влаштували каплицю святого Стефана. 2000 року дзвіниця відновила діяльність як храм святого Стефана Української православної церкви Київського патріархату. Нещодавно її повернуто вірменській громаді міста.
Звернувши вліво в Миколаївський провулок, ми оглянемо Миколаївську церкву. На думку православних священиків, це найстаріший храм міста. Цю версію підтримав вірменський історик Вартан Григорян, який зазначив, що дерев’яний храм збудували 1398 року як Миколаївський, потім переосвятили на Благовіщенський і 1577 року перебудували в камені. 1811 року церква знову стала Миколаївською. 1962 року храм перетворили на склад, проте 1990 року повернули віруючим.
Звернемо увагу й на Вірменські склади. Це чотири споруди, які головними фасадами загальною довжиною 40 метрів створюють червону лінію забудови північної сторони Миколаївського провулка. Найпізніше, після 1602 року, зведено східний наріжний будинок. Усі чотири будинки споруджували як житлові, а їх напівпідвальні приміщення використовували як склади.

РУСЬКА БРАМА

Спускаючись Вірменською вулицею, на якій Володимир Машков зняв низку епізодів фільму «Тато», ми дістанемося до величних фортечних казарм, де 1831 року штаб боротьби з холерою очолював молодий військовий лікар Володимир Даль. Продовживши шлях униз, ми вийдемо на Руську вулицю на березі Смотрича та дістанемося нею до Руської брами, яка в комплексі зі згаданою в попередніх розповідях Польською брамою утворювала єдиний комплекс оборонних споруд.
Руська брама - це потужна оборонно-гідротехнічна споруда, яка надійно перекривала північно-західний вхід до каньйону Смотрича. Вона складалася з восьми башт, 250 метрів мурів, перетинала річку, мала шлюзи. Збереглися чотири башти (Дозорна, Прибрамна, Надбрамна, Прибережна), частина оборонних споруд (барбакан, казематна куртина). 2012 року тут проведено Міжнародний історичний фестиваль «Porta Temporis» (Брама часу).
Багатьох відомих людей зустрічала та пропускала Руська брама. Так, через неї пізньої осені 1621 року після тяжких хотинських боїв із турецькими військами до Кам’янця в’їжджав гетьман Петро Сагайдачний, який з козаками з-під Хотина повертався в Україну. Наприкінці серпня 1672 року через цю браму в місто в’їхав гетьман Петро Дорошенко.
Продовживши внизу рух на захід, ми невдовзі, пробираючись крізь зарослі бур’янів, дістанемося до підніжжя Замкового мосту. Тут можна здійснити невеличкий перехід до дерев’яної Хрестовоздвиженської церкви під скелею, а можна і зразу піднятися сходами на Замковий міст і глянути на Карвасари, де розмістилася ця церква, з висоти.

ЛЕГКА, МОВ МОЛИТВА

Хрестовоздвиженська церква - це єдиний у місті дерев’яний храм, що дожив до наших днів. Збудований у 1799-1801 роках під стінами фортеці замість старого храму, що зовсім занепав. Мистецтвознавець Григорій Логвин захоплено писав: «Іграшкова дерев’яна будівля і могутні мури замка, здавалося б, ніяк не можуть становити єдиний ансамбль; тим часом вони якось дуже природно злиті в єдине ціле».
Так виглядав (і можливо, ще виглядатиме)  Вірменський соборЄ красива легенда, яку переповіла подільська фольклористка Тамара Сис-Бистрицька, що заснувати православну церкву під стінами кам’янецької фортеці запропонував гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Як відомо, поранений у Хотинській битві 1621 року, гетьман на шляху до Києва проїжджав через Кам’янець. Їхав він низом і, як ми вже зазначали, в’їжджав у місто через Руську браму. Легенда розповідає, що, побачивши вгорі мури фортеці, гетьман подумав: їхня захисна сила стане ще міцнішою, якщо їх підпиратимуть не тільки потужні скелі, але й віра. Тоді Сагайдачний уявив не кам’яну, а дерев’яну, «легку, мов молитва, чарівну, як українська пісня, та непереможну, як мрія народу про волю», церкву, яку незабаром після цього і збудували на березі Смотрича.
Ще одна легенда розповідає, що в дерев’яних стінах церкви на Карвасарах вінчалися старший син Богдана Хмельницького Тиміш і молодша дочка молдавського господаря Василя Лупула Розанда. Насправді це сталося 31 серпня 1652 року в Яссах - тодішній столиці Молдови.
Ольга Приходько, донька Костянтина Ватича, який від 1893 року був настоятелем Хрестовоздвиженської церкви, писала: «Ця парафія Карвасари взагалі була особливою: було це п’ять селищ, розкиданих досить далеко одне від одного - на протилежних горах, в долині річки Смотрича, між скелями. Завдяки такому ізольованому положенню в тих оселях і присілках збереглося чимало старих звичаїв, які вже давно зникли не тільки в міських парафіях, але й в селах, що лежали при битих шляхах».
І далі Ольга Костянтинівна подала такий опис: «У Великодню ніч з усіх кінців цієї розкиданої парафії сходилися люди до своєї маленької церквиці в глибокій долині, яка цієї ночі, звичайно, була ясно освітлена, як ліхтар, серед темних скель та башт турецької давньої фортеці. Навколо церкви розташовувались господині-селянки, що приносили святити паски та всяку святочну їжу - поросята, ковбаси, ягнятка, хто що мав, а до того цілі гори різнокольорових крашанок. Те все розкладалось на вишиваних рушниках, простелених просто на траві, і у кожної господині в найвищу «бабу», або паску, встромлена була висока воскова свічка. Це виглядало так гарно і мальовничо в тому миготавому світлі. А як поглянути зверху, з Турецького мосту, то церква-ліхтарик була оточена ніби вінком з тих господинь з їх свяченим із свічками».

ВІЗИТКА МІСТА

Про унікальність Замкового мосту, що проліг між двома правими берегами Смотрича, про сміливу гіпотезу, що цей міст збудували ще римляни в другому столітті, про те, чому в народі міст досі називають турецьким, можна говорити годинами. До того ж з мосту відкриваються чудові краєвиди Польських фільварків із Георгіївською церквою та Руських фільварків із Покровською церквою (обидві церкви освятили майже одночасно - восени 1861 року; Георгіївська церква в часи незалежної України навіть деякий час була соборним храмом міста). Але попереду, одразу ж за мостом, нас манить Стара фортеця, на зустріч з якою з таким нетерпінням чекають усі гості міста, тож поспішімо до неї.
Руська брама на акварелі Мар’яна Тшебінського,  1912 рікСтара фортеця (замок) - це своєрідна візитка міста. Нині вона має 14 башт. Найвідоміша з них - Папська, в якій тричі ув’язнювали народного месника (а на думку деяких істориків - розбійника) Устима Кармелюка, хоч документально його ув’язнення саме в цій башті підтвердити не вдалося. Дві з 14 башт (другу Комендантську та Чорну) недавно відновлено, а одна (Водна) стоїть на березі Смотрича.
Вперше замок згадано 1374 року в грамоті литовських князів Олександра та Юрія Коріатовичів, якою вони надали кам’янецьким міщанам права на самоврядування (по суті - магдебурзьке право). Вигляду, близького до нинішнього, замок набув у середині XVI століття.
Наймолодшою баштою Старого замку є Нова Східна. Її збудовано 1544 року під керівництвом архітектора Іова Претвича. Саме цей рік, а під ним ім’я та прізвище цього знаменитого будівничого вказано на таблиці, вставленій у східну стіну башти. Нова Східна є найсхіднішою баштою замку. До речі, збудована майже одночасно з нею Нова Західна є найзахіднішою баштою замку. Саме ці дві башти в середині XVI століття надали ансамблю Старого замку обрису, який відтоді без суттєвих змін, переходячи із століття в століття, «додрейфував» до наших днів. П’ятистінна кам’яна башта з пірамідальним гонтовим дахом - такою є Нова Східна. Башт такої форми в Старому замку більше немає. Як зазначає Євгенія Пламеницька, Нова Східна башта є прикладом перехідного етапу від середньовічної до нової фортифікації.
Нова Східна утворює північно-східний ріг Старого замку. Причому башта досить далеченько - аж на 11,5 метра - виходить за перетин північного та східного замкових мурів. Тож не дивно, що з п’яти її стін аж чотири «гуляють надворі», і тільки одна сумирно стоїть у внутрішньому дворі замку. Прикметно, що на двох стінах башти, які виходять на дорогу, на висоті 6 і 7 метрів у кладку вставлено кам’яні ядра. Це, як вважають дослідники, свідомий прийом Іова Претвича, який у такий спосіб хотів підкреслити непробивність башти. І, справді, товщина її стін з боку дороги сягає 3-3,2 метра, тоді як дворова стіна завтовшки всього 1 метр.
Є ще одна дуже приваблива для туристів деталь Нової Східної - глибока криниця всередині башти. Проникнути вглиб на 40 метрів, видовбавши для цього в суцільній материковій скелі ребристу воронку завширшки близько 9 метрів угорі та близько 4 метрів унизу, і таки дістатися до жаданої води - це справжній подвиг невідомих кам’янецьких середньовічних каменоломів. Що з’явилося раніше - криниця чи башта? Як свідчать архівні джерела, колодязь існував ще в XV столітті, тобто Претвич зводив башту над давньою криницею.
У серпні 1672 року під час турецько-польського герцю Нову Східну башту було пошкоджено. Турки, ставши новими господарями міста, того ж року її полагодили, при цьому переробили верхній ярус. З другої половини XVIII століття через те, що не було води в колодязі, башта стояла занедбаною. 1798 року, вже при росіянах, на двох нижніх ярусах Нової Східної встановлено колеса для піднімання води. На початку XIX століття в башті закладено всі бійниці та зроблено невисокий шатровий дах. 1974 року в башті відновлено перекриття, бійниці, кам’яні сходи, білокам’яний портал. Сьогодні Нова Східна - один з улюблених об’єктів екскурсантів при ознайомленні зі Старим замком.

ТУТ ЗАГИНУВ ВОЛОДИЄВСЬКИЙ

Церква на Карвасарах на акварелі  Мар’яна Тшебінського, 1912 рікДослідження території біля Нової Східної башти виявили рештки південно-східної стіни Чорної башти, яка, згідно з описом замку 1544 року, стояла саме тут - у північно-східному кутку Старого замку. Башту, як гадають учені, було збудовано наприкінці XIV - в першій половині XV століття. Увечері 27 серпня 1672 року внаслідок сильного вибуху башту було зруйновано. Саме цього дня поляки дійшли до висновку, що наступного турецького штурму вони не витримають, тож підняли над замком білий прапор і стали вести з турками переговори про умови здачі. Як пише один з оборонців замку - летичівський стольник Маковецький, ніхто не знає причин вибуху боєприпасів у башті, але подає версію, що начальник артилерії майор Геклінг «з відчаю, підпаливши порох, себе й інших висадив у повітря». Від цього вибуху загинуло кілька сотень захисників фортеці. Серед них і герой оборони замку Єжі Володиєвський. Він загинув, сидячи на коні, від пострілу (внаслідок вибуху) картеччю, котра потрапила йому в голову. Як пише Маковецький, «всю тильну частину голови було вирвано - не залишилося й знаку від кісток черепа й мозку, лише обличчя в цілості збереглося». Як засвідчує мідьорит 1673-1679 років Кипріяна Томашевича, в північно-східному куті Старого замку були звалища чи сліди башти (очевидно, Чорної), зруйнованої внаслідок вибуху. Пізніше Нову Східну башту, яка поруч стояла з Чорною, теж стали називати Чорною.

Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку