ГОТЕЛЬ «BELL-VUE»

Дореволюційна газета «Подолянин», яка виходила у 1910-1917 роках, досить часто в «Місцевій хроніці» подавала тих, хто прибув у справах до губернського Кам’янця-Подільсь­кого, вказувала, в яких саме готелях вони поселилися. Серед цих готелів ми бачимо такі: «Європейський», «Паризький», «Німецький», «Петербурзький», «Київський», «Гранд-готель», «Метрополь», «Бристоль», Йосипа Стерника та «Бель-в’ю» (або «Bell-vue»). Остання назва у перекладі з французької означає «Чудовий краєвид». Історії готелю «Bell-vue» буде присвячено нашу статтю напередодні Дня пам’яток історії та культури.

СВІДЧЕННЯ ПРУСЕВИЧА

В історичному нарисі «Кам’янець-Подільський», виданому 1915 року, польський історик Олександр Прусевич, пишучи про вулицю Троїцьку та однойменний майдан, зазначає таке:

«Навпроти церкви святої Трійці підноситься будинок пошти та телеграфу, а з лівого боку Троїцького майдану – готель «Бель-в’ю», збудований 1875 року Дверницькою, вдовою сина генерала, на місці будинку Ляховецьких, в якому мешкав

поет Маврицій Гославський, що народився 1802, а помер 1839 року».

Зауважимо, що сучасна адреса колишнього готелю «Bell-vue», в якому тепер міститься ціла низ­ка установ Кам’янець-Подільсь­кого району (бібліотека, музична школа, відділ культури, архів та інші), така: вулиця Троїцька, 2.

Олександр Прусевич, пишучи про готель «Бель-в’ю», посилався на інформацію, подану 1878 ро­ку в польському журналі «Клоси» (українською «Колосся»).

МАНДРІВКА РОЛЛЕ

Заглянемо в указаний Олександром Прусевичем польський тижневик. Там є стаття доктора Антонія (таким був псевдонім польського лікаря та історика Юзефа Антонія Ролле) «Манд­рівка Кам’янцем». У ній Йосип Йосипович (так називали доктора Ролле в Російській імперії), зокрема, писав:

«Отож і майдан – без назви – перед нами. Його створено одночасно із завершенням Нового мосту. Один бік цього трикутного майда­ну – будівля Свято-Троїцького монастиря, інший – пошта, третій – велика двоповерхова будівля з двома павільйонами, свіжа, гладка, витон­чена для перехожих: це нещодавно відкритий готель «Belle-vue», власність пана Дверницького… Але не вважайте, що я маю на увазі рекламу; перед обличчям затишку і чис­тоти, що панує тут, конкуренція падає… Що ще важливо для мене: тут, на місці цієї будівлі, два роки тому, був довгий, похмурий будинок, і в нім мешкав чудовий поет – Маврицій Гославський. Він поселився тут 1812 року й був до 1818 року, відвідуючи місцеву школу. Після повернення з Кременця, близько 1823 року, він також знайшов гостинний притулок під цим дахом; тут він писав, мріяв і навіть кохав… Унікальний подільський поет, якого тогочасні критики (здебільшого Гощинський) засуджували».

Далі Юзеф Ролле коротко викладає життєпис Мавриція Гославського.

ПОЕТ

Маврицій Гославський народився 5 жовтня 1802 року в збіднілій шляхетській родині в міс­течку Фрампіль. Тепер це село Косогірка Ярмолинецького району Хмельницької області.

Його батько був службовцем у селі Нігин (нині Кам’янець-Подільського району) в графині Олександри Браницької, пізні­-ше – в її доньки, графині Ельжбети Воронцової. Тож дитячі роки Маврицій провів у Нігині. Далі, як ми вже знаємо з викладок Ролле, він вчився в Кам’янці-Подільському й мешкав у тому будинку, де 1875-го збудовано готель «Бель-в’ю».

Далі майбутній поет навчався в Кременецькому ліцеї, працював домашнім учителем у подільських селах, зокрема в Кордишівці на нинішній Вінниччині в Міхальських. Донька власників, Меланія Міхальська, була дев’ять років коханою дівчиною Мавриція Гославського.

Поет – учасник польського пов­стання 1830-1831 років. Восени 1834 року його заарештовано австрійською жандармерією. Помер 17 листопада 1834 року в місті Станіслав (тепер Івано-­Франківськ) у тюрмі від тифу.

Маврицій Гославський – ав­тор поеми «Поділля», написаної 1826 року. Він згадує у цій поемі Роксолану і вказує, що, за дав­німи народними переказами, Роксолана є донькою священи­-ка Лісовського з містечка Чемерівців.

2012 року в селі Косогірка Яр­молинецького району урочис­то відкрили пам’ятну дошку Мав­рицію Гославському. Приуро­чили цю подію до 210-річчя із дня народження поета. Можна дошку Маврицію Гославсько­му відкрити і в Старому місті Ка­м’ян­ця-Подільського на будинку колишнього готелю «Бель-в’ю».

ГЕНЕРАЛ

А тепер наша розповідь про генерала Дверницького.

Генерал Юзеф Дверницький народився 19 березня 1779 року у Варшаві. Також, як місце його народження, часом вказують родові маєтки Дверницьких на Поділлі. Це Завалля нинішньо­го Кам’янець-Подільського району (так, до речі, написано на надгробку Дверницького) або Балин нинішнього Дунаєвець­кого району.

Юзеф належав до старого шляхетського роду Дверниць­-ких гербу Сас. У 20 років він пішов добровольцем до кінної артилерії, але через рік покинув службу. 1809 року разом із набраним особисто кінним відділом вступив до війська Князівства Варшавського, що вело війну із Австрією. Під час війни отримав звання капітана й золотий хрест ордена Virtuti Militari. 1812 року взяв участь у поході Наполеона на Москву, під час відступу французької армії командував полком і заслужив Срібного Хреста Virtuti Militari та французький орден Почесного легіону. Він узяв участь у кампанії 1813-1814 років, зокрема в Лейпцизькій битві 1813 року.

Після повернення до Поль­щі отримав командування уланським полком. Через свою репутацію доброго кавалериста великий князь Костянтин доручив йому укласти кавалерійський статут для армії Царства Польського. Звання бригадного генерала було йому надано 1829 року, але через брак відповідної вакансії й далі командував третім кінно-єгерським полком Царст­ва Польського.

Із початком повстання 1830-1831 року займався розбудо­-вою кавалерії польської армії, до січня 1831 року підготувавши 18 нових ескадронів, готових до бою. 14 лютого 1831 року командував польським корпусом, що розбив під Сточком кінно-єгерську російську дивізію генерала Гейзмара. У дальшій битві під Новою Вєссю переміг російський корпус генерала Крейца. На початку квітня 1831 року очолив експедицію на Волинь, де після боїв із корпусом генерала Ридігера був змушений перейти через австрійський кордон і був інтернований.

З Австрії Дверницький 1832 ро­ку перебрався до Франції, де до 1834 року очолював Польський національний комітет. 1836 ро­-ку він був висланий із Франції

за звинуваченням у підготовці повстання і переїхав до Англії. 1848 ро­ку генерал повернувся до авст­рійської Галичини. В останні роки життя написав ме­муари, опубліковані 1870 року. Помер 1857 ро­ку в Лопатині (нині селище міського типу Раде­хівського району Львівської області), де й похований.

Дверницький вважається найкращим кавалерійським генералом повстання 1831 року.

УТОЧКІН

У чотирьох числах поспіль, з четверга до неділі, з 22 вересня (5 жовтня) до 25 вересня (8 жовтня) 1911 року, «Подолянин» на першій сторінці вміщував оголошення про польоти Сергія Уточкіна. Крім того, вказувалося, що в усіх справах, а також для запису пасажирів (ціна – 100 рублів) приймав щодня від дванадця­тої до першої години пополудні в готелі «Бель-в’ю» С.Варшавський – довірена особа авіатора Сергія Уточкіна.

З числа «Подолянина» за 25 вересня з інформації про прибулих у місто Кам’янець довідуємося, що Уточкін 24 вересня з Проскурова дістався до губернського центру і поселився в готелі «Бель-в’ю». Отож, на будинку за адресою Троїцька, 2 можна також встановити меморіальну дошку про перебування тут одного з піонерів авіації.

ХОР КОШИЦЯ

З готелем «Бель-в’ю» зв’язано і перебування в Кам’янці-Подільському хорової капели під орудою Олександра Кошиця в лютому та березні 1919 року. Диригент згадував, що, прибувши до Кам’янця-Подільського, на ранок пішов до готелю «Бель-в’ю», де знайшов усіх, крім Олекси Приходька, який жив у батьків на Підзамчі.

Архівні документи також засвідчують, що канцелярія Україн­ської республіканської

капели розташовувалася в кімнаті 12 готелю «Бель-в’ю».

ВІДЛУННЯ ВІЙНИ

У травні 1973 року на будинку колишнього готелю «Бель-в’ю» встановлено меморіальну дошку про те, що тут від 28 березня до 2 квітня 1944 року перебував штаб 10-го Уральського гвардійського добровольчого танкового корпусу, який визволяв Кам’янець-Подільський від німецьких окупантів.

Очолював тоді штаб Олександр Лозовський.

Олександр Борисович народився 23 вересня 1907 року в селі Голенищеве, нині Краснинського району Смоленської області. У вересні 1925 року був призваний до лав Червоної ар­-мії і направлений на навчання в Військово-політичну школу Західного військового округу, а в жовтні 1926 року переведений в Об’єднану військову школу імені ВЦВК, дислоковану в Москві. Після її закінчення направлений у перший Читинський стрілецький полк, де служив на посадах командира взводу і помічника командира роти з політичної час­тини.

У листопаді 1930 року був направлений на навчання на Ле­нінградські бронетанкові курси удосконалення командного скла­ду. Навчався також у Військовій академії механізації і моторизації. Брав участь у бойових діях на Халхін-Голі.

У липні 1941 року Лозовсь­ко­го призначено начальником штабу 111-ї танкової дивізії. Після закінчення прискореного кур­су Вищої військової академії у червні 1942 року Лозовського призначено начальником опе­ративного відділу, а далі начальником штабу 15-го танкового корпусу.

У липні 1943 року 15-й танковий корпус був перетворений на 7-й гвардійський і незабаром брав участь у битві за Дніпро, в Київській наступальній та оборонній операціях.

У січні 1944 року був призначений на посаду начальника штабу 10-го гвардійського танкового корпусу, який брав участь у Проскурівсько-Чернівецькій, Львівсько-Сандомирській, Нижньосилезькій, Верхньосилезькій, Берлінській і Празькій на­ступальних операціях. Саме в колишньому готелі «Бель-в’ю» міс­тився штаб, який очолював Олек­сандр Борисович.

Після закінчення війни Ло­зовський служив у Головному уп­равлінні кадрів Міністерства оборони СРСР, перебуваючи на посаді начальника відділу з надання військових звань кадровим офіцерам і нагороджень.

Генерал-майор танкових військ (у цьому званні з 1945 року) Олек­сандр Борисович Ло­зовсь­­кий у липні 1966 року ви­йшов у відставку. Помер 26 лютого 1981 ро­ку в Москві. Похо­вано його на Кунцевському кладо­вищі.

МУЗИЧНА ШКОЛА

1969 року в будинку колишнього готелю «Бель-в’ю» розміс­тилася районна дитяча музична школа: її засновано 29 травня, а заняття розпочалися 1 вересня. Першим директором школи був Віктор Пасєка, згодом – заступник начальника Хмельницького обласного управління культури, потім – диригент симфонічного оркестру Хмельницької обласної філармонії.

У 1975-1981 роках школу очолював Микола Мельник, нині – відомий подільський композитор, художній керівник народного самодіяльного хору української народної пісні «Смотрич» при міському Будинкові культури, заслужений працівник культури України.

У 1981-1990 роках директором школи працювала Євгенія Станішевська – згодом дирек­-тор училища культури (померла 7 лютого 2004 року), після неї директорував Михайло Станько, а з 12 травня 1999 року школу очолив Микола Тихоліз, відомий ще як засновник районного муніципального оркестру. Нині директором школи працює Олег Швець.

Школа дала початкову спеціальну музичну освіту більше ніж тисячі хлопців і дівчат. Випуск­ниця 1976 року Олена Хіміч ві­дома в Осло як естрадно-джазова солістка. Випускник 1980 року Андрій Вінцерський грав на ударних у відомому гурті «Бра­-

ти блюзу», потім у ансамблі супроводу популярного співака Олександра Пономарьова, а згодом керував студією звукозапису в одному з міст США. Консерваторії закінчили: випускниця 1985 ро­ку Леся Неупокоєва – Харківську, випускниця 1990 року Іванна Яропуд та випускник 1997 року Олександр Якубов – Львівську, випускник 1994 року Тарас Яропуд – Київську.