«ВОНИ ПРОСТО ХОТІЛИ ЖИТИ…»
На жаль, чим більше часу минає з моменту трагедії, тим менше людей її пам’ятають… І сьогодні не усі кам’янчани знають, що в Кам’янці 1941 року загинуло ще одне місто. Наприкінці серпня 78 років тому від рук особового складу 320-го батальйону поліції та членів «штабу особливих акцій» Вищого начальника СС і поліції Півдня Росії обергрупенфюрера СС Фрідріха Єккельна в місті над Смотричем полягли десятки тисяч євреїв. За офіційними даними, у трагедії були знищені близько 24 тисячі жертв, проте очевидці й ветерани запевняють, що цю цифру потрібно множити на три.
28 серпня трагедію пригадали під час мітингу саме на місці розстрілу місцевого єврейського населення та євреїв, переселених із Угорщини, де сьогодні височіє Меморіал жертвам Голокосту, в мікрорайоні Жовтневому. Вшанувати пам’ять тих, хто тут похований, прийшли родичі розстріляних, представники єврейської, польської та вірменської громад, рабин із Хмельницького.
– Кам’янець – інтернаціональне місто. Я провів власне мініопитування серед містян. Дев’ятеро з десяти не знають нічого про винищення євреїв. Але пам’ятати повинен кожен, бо це наша історія, – із сумом в очах запевняє голова кам’янецької вірменської общини Артур ГАСПАРЯН. – Усі ми знаємо Чорнобильську трагедію, війни в Ірані, Іраці, Грузії, чули про Голокост, расизм… Але чому забуваємо про те, що 80 років тому тут жили такі ж, як і ми, родини, які виховували дітей, працювали, молилися?! Всі вони просто хотіли жити, але в них забрали цю можливість. І не абияк, а з усією жорстокістю і люттю.
Лише уявіть: євреї йшли на смерть добровільно! П’ятикілометрова людська колона рухалася містом до викопаної для них могили, діти плакали, старці ридали, всюди лежали мертві тіла, а ті, кого не вбила куля, були закопані живцем. Ніхто з нас не має права забути цих подій, а тим більше допустити знову…
Вірмени теж пройшли через чимало війн, трагедій, зокрема й геноцид. Тому я вважаю, що коли ти забуваєш про цей біль, то стаєш співучасником фашистів.
«Євреям звеліли покинути місто і переселитися. Довгими маршовими колонами їх виводили з Кам’янця. Пунктом призначення була мічена вирвами, горбиста місцевість за межами міста, вочевидь, за декілька кілометрів на північ поблизу колишнього складу боєприпасів Червоної армії. Працівники поліції охорони утворили на місці злочину тісний коридор, через який повинні були пробігати жертви. Цінні речі потрібно було здати. Деякі євреї були змушені роздягнутися. Потім вони повинні були спуститися у вирви і попередньо вириті ями, щоб лягти на землю або на тіла тих, кого було вбито перед ними. Їх страту виконували пострілом у голову з автомата. Деякі жертви були розстріляні навстоячки. Багатьох було поховано ще живими», – йдеться в офіційних джерелах.
Кам’янець-Подільська різанина була найбільшим на той момент нацистським масовим вбивством радянських євреїв від початку війни. Вона вперше торкнулася всіх без винятку євреїв регіону, незалежно від їхнього віку та статі.
Ольга БАНАХ.