НАВЧАЮТЬСЯ, ПОПРИ ВАЖКІ ЖИТТЄВІ ОБСТАВИНИ
Карантинне навчання вже добряче змучило як батьків, так і їхніх школярів. А от як навчаються і виживають діти-сироти, позбавлені батьківського піклування чи з малозабезпечених родин? Більшість таких діток з інтернатів відправили в ті ж неблагополучні сім’ї, з яких їх вилучали. Як живеться їм нині? Відповіді на ці запитання ми отримали від спеціалістів.
Як коментує начальник служби у справах дітей Кам’янець-Подільської РДА Андрій МИШЕВСЬКИЙ, районна влада створила тимчасову комісію з моніторингу забезпечення прав дітей, які повернулися до сімей із закладів інституційного догляду на період карантину. До завдань комісії входить контроль за станом утримання, виховання та задоволення базових потреб дітей, а в разі необхідності – вжиття невідкладних термінових заходів (відібрання дитини, забезпечення тимчасового влаштування) для захисту дитини, якщо умови її перебування в біологічній родині несуть реальну загрозу життю та здоров’ю.
– Заклади інституційного догляду (школи-інтернати, гімназії, спеціальні школи, навчально-реабілітаційні центри) повідомили Кам’янець-Подільську РДА щодо повернення дітей у сім’ї на час карантину. Загальна кількість таких дітей – 135 осіб. 30 з них виховуються в кризових сім’ях, які перебувають на обліку соціальних служб району. Із початком карантину райдержадміністрація веде постійний моніторинг стану утримання та виховання дітей, які повернулися до сімей з інтернатних закладів. За карантинний період обстежено умови проживання 70 сімей.
У тому числі 26 сім’ям у телефонному режимі надано широкий спектр консультацій, з окремими батьками проведено роз’яснювальні бесіди щодо неухильного забезпечення базових потреб дітей, – запевнив Андрій Мишевський.
– Директор Орининської гімназії Хмельницької облради Ольга ГОРБАТЕНКО повідомила, що наразі в її закладі навчаються четверо діток, яких не було куди відправляти. Одну дівчинку спочатку віддали тітці, але мама-п’яниця не давала життя ні доньці, ні сестрі. Тому, задля безпеки дитини, її забрали назад до гімназії, – розповідає Ольга Володимирівна. – Загалом ситуація контрольована. Вчителі скидають домашні завдання учням, ті переважно їх виконують. Чи не щодня телефонуємо до батьків. Вони обурюються, чому так часто телефонуємо, чому їх перевіряємо. Ми ж кажемо, що несемо відповідальність за дітей, хвилюємося за них, тому дзвонитимемо й надалі.
Перед тим, як відправити всіх наших вихованців по домівках, ми повністю забезпечили їх підручниками і зошитами. Технічні засоби – мобільні телефони з виходом в інтернет – є в усіх, навіть у малозабезпечених. Хоча б один на всю родину, але є. Тому або батьки, або самі учні скидають учителям усі напрацювання. Трапляється, що за інтернет не проплачують. Тоді в телефонному режимі пояснюють ситуацію, і домашні скидають, коли мають можливість. Учителі кажуть, що так працювати дуже важко, адже тепер пояснювати навчальний матеріал доводиться кожному учневі окремо. Але життя диктує такі умови, призвичаїмося і до них, головне – щоб усі були здоровими.