П'ятница, 29 Березня 2024 р.
13 Серпня 2021

«ЗРОБИЛИ, ВСЕ, ЩО ЗМОГЛИ»

Трагедія вселила віру в людей, – саме так можна назвати випадок, що трапився 6 серпня на зупинці біля Централь­ного ринку. До нашої редакції звернувся водій місцевого 6 маршруту Анатолій Довгань. Колеги делегували його, аби розповів про побачене в п’ятницю зранку, зі словами: «Дзво­ни, нехай Кам’янеччина ді­знається, що в нас є такі діти добросовісні!».

– Близько 8 ранку під’їжджав до ринку на зупинку, чую хтось кричить: «Води! Води!». В мене якраз люди виходили. Висадив­ши їх, сам побіг по воду. Підходжу, придивляюся – лежить чоловік, весь у крові. Біля нього вже було декілька жінок. Поперед мене із «Cоціальної аптеки» бігла в білому костюмі дівчинина з водою. Побачивши потерпілого ближче, закричала колезі: «Нашатир» – і почала його реанімувати. В мене внуки такі, як вона, але дитина не побоялася надати допомогу. Мене самого термосило, а як їй було – не уявляю. На жаль, чоловік помер, але фармацевт зробила все, що було в її силах, – розповідає Анатолій Семенович. – Єдине, що про цю дівчину знаю, – на бейджі було написано «Анастасія», її колега також допомагала. Напишіть про неї, місто повинно знати своїх героїв.

Настю Любко знайти було не­важко, якраз застали її на зміні в аптеці. Коли згадує подію, на очі навертаються сльози. Каже, що героїнею себе не вважає, а зробила все, що було в її силах і знаннях. Не уявляє, як це стояти збоку і дивитися, коли помирає людина, розуміючи, що ти можеш допомогти.

– Перед початком зміни ми з колегою вийшли подихати свіжим повітрям, а на зупинці якийсь шум, паніка, люди обступили чоловіка. Дивлюся, чоло в нього розбите, кров юшить, йому барсетку під голову поставили. У міру своїх можливостей і знань робила все можливе, попросила людей, аби підняли йому ноги, щоб кровотік прийшов у норму. Але, на жаль… Нічого не допомогло.
У мене також є бабуся, дідусь, а у цього чоловіка є діти, внуки. Не по-людськи стояти і дивитися на біду, знаючи, що в тебе є знання і вміння рятувати. Люди – молодці, також не відвернулися. Одразу зателефонували до «швидкої», рідних. Я дочекалася приїзду лікарів, вони констатували смерть. Лише після цього зайшла до аптеки, і емоції взяли верх. Цілий ранок проплакала, бо було шкода чоловіка, його родину. Досі важко згадувати.
Поліція розпитувала, чи чули ми крики перед цим, чи була якась бійка. Але ми нічого не чули. Якось усе в моменті сталося…