Середа, 25 Травня 2022 р.
1 Квітня 2022

«ТАТУ, ЯКЩО Я НЕ ПІДУ, ТО ХТО?»

 Молодший лейтенант Роман СІНЬКОВСЬКИЙ – Дуже важко втрачати дітей. Душа кричить, серце крається, і важко повірити, що наш Роман не з нами. Клята війна відібрала його життя і знищила всі плани, які він виношував, – ледь стри­муючи біль непоправної втрати, розповідає батько загиблого Героя Василь Ілліч.

29-річного молодшого лейтенанта Романа СІНЬКОВСЬКОГО із с.Улянівка в останню путь навколішки проводжали всім селом 29 березня. Хлопець загинув під час авіаудару, завданого орками по території Міжнародного центру миротворчості та безпеки, відомого як Яворівський полігон, уночі 13 березня. Внаслідок обстрілу загинули 35 осіб, ще 134 зазнали поранень. Довгий час рідні мали надію, що їхній Рома живий.

– Рома був хорошою, золотою дитиною, гарним прикладом для своїх племінників, яких безмежно любив, і які любили його. З дитинства був спокійним і з радістю допомагав нам поратися по господарству. Після закінчення школи вступив до ПДАТУ на агрономіч­-ний факультет, бо змалечку любив поратися біля землі. Під час на­вчання в академії закінчив війсь­кову кафедру і здобув звання молодшого лейтенанта. Після закінчення вишу пішов працювати агрономом у ТОВ «Гарант» у селі Оринин. Гарно зарекомендував себе, двічі був нагороджений почесною грамотою.
2020 року Роман отримав запрошення в Америку. Залюбки поїхав, адже робота була пов’язана із сільським господарством. Працював там на сільгосптехніці, саджав картоплю, яку потім збирали комбайнами. Пробув за океаном 8 місяців. Коли повернувся, придбав фури, відкрив власну фірму і почав займатися вантажоперевезеннями по Україні. Виїжджав на жнива, возив зерно. Словом, жодного дня не сидів без діла. І так було доти, поки росія повномасштабно не вторглася на наші землі.
Сину подзвонили з військкомату і сказали прийти. Як батьки, ми хвилювалися, бо ж почалася війна. Але він сказав: «Тату, якщо я не піду, то хто? Я повинен іти. Не хвилюйтеся, все буде добре. Я повернуся з перемогою, і ми ще багато чого зробимо разом!».

Оскільки Роман був офіцером запасу, його відправили на Львів­щину для підвищення кваліфікації. 15 березня хлопець разом з іншими побратимами мали їхати на території, де активно ведуться бої.

– 13 березня нелюди-окупанти вдарили ракетами по полігону, – продовжує батько. – Почалася тривога. Хлопці вибігли з казарм.
Зі слів командира, вони ховалися в лісі. Коли почали падати ракети, військові побачили, що розриваються будівлі. Повернулися з лісу рятувати тих, хто не встиг покинути приміщення. Ми довго шукали Рому серед живих. Самі об’їздили всі шпиталі, лікарні, села, що біля полігона. Шукали його і військові, потім підключилася прокуратура. Припускали, що під час обстрілу хлопці могли випадково перетнути польський кордон.
Коли були в Львові, моя дружина здала зразок ДНК. Згодом в інтернеті натрапили на фото чоловіка, який перебував у лікарні й був дуже схожим на нашого Ромчика. Дружина із зятем одазу ж поїхали до Львова. Але їм подзвонили і повідомили сумну звістку. В морзі впізнали тіло сина. Виявляється, він загинув тоді, коли біг на допомогу хлопцям, але поруч впала ще одна ракета. Так нашого сина не стало. Він не встиг створити сім’ю, подарувати нам онуків, порадіти життю. Війна відібрала в нас найдорожче.

Василь Ілліч щиро вірить у те, що наші захисники виженуть ворога з рідної землі й помстяться за смерті побратимів, наших жінок, дітей, бабусь і дідусів.

– Дякую всім захисникам, які воюють і б’ють ворога. А ще вдячний керівництву Кам’янець-Подільського військкомату, яке допомогло організувати похорон, священнослужителям, які в голосківській церкві провели службу за упокій нашого сина, старості Голосківської громади і всім, хто підтримав нас у нелегкий час.