ЩОБ КВІТЛО ЖИТТЯ

Парк… Чути плач дитини, яка сидить на асфальті навколішки, мабуть, зашпорталася. Вітер роздмухує шарфик, одна рукавичка відлетіла вперед, з оченят капають сльози. Своїм плачем привертає увагу перехожих, які гуляють поруч із дітьми, внуками. На плач дитини біжить батько, струшує пилинки з курточки, штанят, притискає до гру­дей дитя-кровинку і несе на руках до мами Люби, яка сидить на лавочці.

Я з онучкою сідаю трошки далі. Не хочу тривожити ідилію цієї молодої родини, але спостерігаю за ними, бо вони – ви­пускники коледжу культури і мистецтв, знаю їх, навчала. Молоді люди жваво розмовляли, усміхалися одне одному, водили парком за ручку свою крихітку, мабуть, їй півтора року. Вона міцно тримала їх за руки, немов хотіла пройти разом із ними отак усе життя. Сидіти було холодно, я піднялася, і ми пішли Соборною вгору. Пройшовши декілька кроків, чую – хтось вітається. Дивлюся, Люба йде, не поспішаючи, а поруч Сергій несе на плечах свою крихітку, яка з висоти дивиться на мене цікавими оченятами. Розмовляємо про все: життя, труднощі, дитячі перші кроки, згадуємо студентські роки. За їхніми словами, ті роки були найкращими. Молода сім’я пішла вперед.
Дивлюся їм услід і бачу, як Сергій, невисокого зросту, худорлявий, гордо несе свою дитину.
А через дуже короткий час – війна, яка нищить, валить, трощить усе: дерева, землю, будинки, історичні пам’ятки, а ще найдорожче – Людей.
Сергій КОРОЛЬЧУК ще 2019 року підписав контракт, пішов служити до війська… Народився він на Білогірщині 1988 року. Після школи навчався в Кам’янець-Подільському коледжі куль­тури і мистецтв, згодом продов­жив навчання в Рівненському педагогічному університеті. Повернувся в коледж виклада­чем, також працював у Кам’я­нець-­Подільському універси­теті ім.І.Огієнка.
Уже з перших днів війни був на передовій. Скромний, ро­зумний, людяний музикант мав неабияку силу волі, мужність… Він був надзвичайно талановитим, керував оркестром народних інструментів, від руки пи­сав партії для цілого оркестру. Колеги поважали, а студенти лю­били.
Сергій загинув під Черніговом. Ця звістка приголомши­ла всіх: побратимів, друзів, рідних і нас, колег, викладачів. На заклик директора Сергія Нижника допомогти родині загиб­лого відгукнулися всі. В суботу, 26 березня 2022 р., колеги від закладу поїхали у Віньківці, щоб провести в останню дорогу бійця-захисника, студента, сина, батька, чоловіка. Жителі селищ­ної ради проводжали Сергія з болем у серці, квітами, стоячи на колінах.
Не хочеться вірити в те, що його дівчинка буде вести за ручку тільки маму до могили рід­ного батька. Але він загинув, щоб вона спала спокійно, як і тисячі… тисячі дітей та людей.
Бачу постать Сергія з дитям на плечах і чую його музичні акорди….

Надія БОГУЦЬКА,
викладачка Кам’янець-Подільського фахового коледжу культури і мистецтв.