ЗБРОЯ ВОРОГІВ УБИЛА ДВОХ ЗЕМЛЯКІВ

Із двома Героями Кам’янеччини в минулі вихідні попрощалися рідні, друзі та односельчани. Зброя російських катів безжально відібрала життя в двох наших хлопців – 28-річного Ярослава ШАХМАРТОВА з Новоушиччини і 45-річного Олександра ЛУЦЬКОВА з Чемеровеччини. Обидва одними з перших пішли захищати Батьківщину. Адже не могли спокійно дивитися, як російські кати топчуть українську землю і трощать наші міста.

«БУВ ЗОЛОТОЮ ДИТИНОЮ І ЩИРИМ ДРУГОМ»

Від втрати сина, брата і чоловіка й досі не можуть оговтатися рідні Ярослава Шахмартова. Про хлопця односельчани розповідають із теплотою в голосі, ледь стримуючи сльози.

– Ярослав народився 25 березня 1994 року в селі Отроко­ві, – розповідає староста декількох сіл Новоушиччини Лілія КОВАЛЬ. – Після закінчен­ня місцевої школи вступив до Хмельницького вищого проф­техучилища, де здобув робітничу професію слюсаря-зварника, сантехніка. В останні роки працював в охоронній фірмі на Київщині. Був чуйним, добрим, компанійським, мав багато друзів. Важко нам втрачати таку золоту дитину. Полюбляв полю­вання, тож був зі зброєю на «ти», постійно підтримував фізичну форму. Коли розпочався повномас­штабний наступ росії, Яро­слав саме був у Києві на роботі. Повернувся додому і одразу ж пішов до військкомату. Його направили на Львівщину на перепідготовку, а вже потім, як з’ясувалося, – на передову.
Загинув він під Авдіївкою 5 квіт­ня. Нам розповіли, що саме тоді був важкий бій, вороги нещадно обстрілювали позиції українських захисників. Хлопець зазнав важкого поранення, відо­мо, що відірвало руку. Коли його знайшли, він ще був живим, але, на жаль, помер дорогою до шпиталю.

Про те, що сталося, батьки, старша сестра, сестра-близнючка і дружина дізналися не одразу. 5 днів вони безперестанно намагалися додзвони­тися, але марно. Тому попросили допомоги у волонтерів. І ті їм повідомили, що син у Дніпрі.

З нашим Ярославом ми всі попрощалися 9 квітня.

«ПОВЕРНУСЯ, ВІДГУЛЯЄМО МОЄ 45-РІЧЧЯ!»

Саме так планував зробити уродженець села Жердя Олександр Луцьков, якому 7 березня виповнилося 45. Ко­ли йшов на війну, жартував із сусідами та друзями: «Недаремно ж го­дував порося, поверну­ся з перемогою і будемо мати дві нагоди для гулянь». На жаль, не судилося. 5 квітня під час арт­обстрілу старший солдат-стрілець Луцьков загинув біля Попасної.
В останню путь його провели 10 квітня. Поховали Героя поруч із могилою батька.

– 1995 року Саша служив у лавах української армії – півтора року в Алчевську. Відтоді стояв на обліку у військкоматі. Мобілі­зували його на четвертий день війни, 27 лютого, – розповідає «Подолянину» староста с.Жердя Во­лодимир ДЮК. – Відправили спочатку на навчання, а вже потім – на фронт.

Важко говорити про односельчанина в минулому часі. Був він сумлінним учнем, ще з підліткового віку добре розбирався в техніці. Першим у класі отримав права тракториста і пішов працювати в колгосп. Там добре себе зарекомендував, його завжди хвалили за робочі руки. Вмів усе робити: був і будівельником, і теслярем. Не боявся важкої праці.

Дружно жив і з сусідами. Всі його запам’ятали як щи­ру, чуйну і добру людину.
В нього залишилися мати, молодший брат, який є учас­ником АТО, братова і племінники.

На жаль, від початку клятої війни вороги вбили 14 наших земляків.