Неділя, 03 Липня 2022 р.
3 Червня 2022

ВТРАТИ

Звістки про загибель захисників на фронті продовжують розривати наші серця – Кам’янеччина попрощалася із чотирма Героями.

ПОПЕРЕДУ МАЛО БУТИ ЩАСЛИВЕ ЖИТТЯ…

Цьогоріч перший день літа не тішив сонцем, натомість вигравав чорними барвами. Цього дня проводжали в останню путь кам’янчанина Максима КВАПИША з позивним «Булінь», який загинув 26 травня на запорізькому напрямку в близькому бою, зі зброєю в руках, встигнувши вбити окупанта. Загін, у складі якого також була група «авангардистів», штурмував ворожі позиції. Максим перебував у головному дозорі. У ході вогневого кон­такту із супротивником кулі влучили в тіло та голову. В результаті бою ворожі позиції були взяті, всіх росіян знищено.
До широкомасштабної війни Максим був командиром київського осередку ГО «Авангард культурна спілка». Влаштовував походи маловідоми­ми місцями України, вів широку організаційну роботу, проводив силові акції проти проросійських сил та інших ворогів України, перекладав книжки, виховував бійців, писав статті, порушував екологічні питання, був відмінним орга­нізатором. Із 24 лютого брав участь у бойових операціях, воював у гарячих точках Київщини: Буча, Гостомель, Ірпінь. Там зазнав поранення в ногу і, стікаючи кров’ю, самотужки подолав відстань 5 кілометрів, добираючись до побратимів. Коли Київщину звільнили, отримав новий наказ і поїхав виконувати завдання на запорізькому напрямку. 12 травня йому виповнилося лише 22. Боляче, що Україна продовжує втрачати найкращих синів, попереду в яких мало бути щас­ливе життя…

– Я не зустрічала людину, яка б настільки любила і була віддана Батьківщині. Змалечку він уже був справжнім патріотом, – ділиться з нами сестра Героя, лікарка-­ендокринолог Тетяна КВАПИШ. – Він постійно загартовував тіло і дух спецтренуваннями. Скажімо, коли бігав, то одягав спе­ціальну маску, через яку важко дихати. Змалечку професійно зай­мався альпінізмом та туризмом, щороку по декілька разів ходив у гори. Пройшов усі етапи відбору в спецсили «Авангард» і в ту ніч, коли почалася війна, одразу ж став на захист Батьківщини. За успішне виконання всіх бойових завдань на Київщині Максим отри­мав запрошення в Головне управління розвідки. На жаль, поповнити її лави так і не встиг.
Закінчив 5 школу, індустріальний коледж і заочно навчався в Західноукраїнському університеті. Мав фах, пов’язаний із ком­п’ютерними технологіями, але життя планував пов’язати лише з військовою справою.
Друзі брата, які мені пишуть і дзвонять, зізнаються, що Максим для них став прикладом для наслідування, багато чого їх навчив. Був дуже добрим і на війні ділився з побратимами речами, які ми йому купували.
Він для нас завжди живий, справжній Герой, взірець муж­ності, справедливості й доброти.

У Героя залишилися батьки, сестра і дружина.

ПОРЯТУНОК ЦІНОЮ ВЛАСНОГО ЖИТТЯ

1 червня Чемеровеччина теж оплакувала Героя – Назара БО­ЖИКА. Рятуючи життя пораненого побратима поблизу Бахмута на Донеччині, військовий медик віддав своє.

– Назар народився 2 липня 2000 року в селі Вівся, – розповідає «Подолянину» селищний голова Закупненської тергромади Віталій Ващук. – Виховувала його бабуся, бо мати працювала за кордоном. Закінчив школу, вступив до Чемеровецького медколеджу. Був активним і сумлінним студентом. Після строкової служби 2020-го уклав контракт із ЗСУ, був військовим медиком.

Однокурсники Назара в соц­мережах недавно збирали кош­ти, аби допомогти бригаді, в якій він служив. Тепер залишили зворушливі спогади про хлопця:

«Він був гордістю і прикладом для всіх, допомагав усім, чим міг, прекрасний друг, якого нам Бог послав, один із тисячі такий! Бойовим медиком він рятував життя побратимам, але своє не зміг зберегти… Його щира усмішка назавжди залишиться в наших серцях! Низький уклін бабусі Назарчика за те, що виховала таку чудову, добру, чуйну людину, справжнього чоловіка!» – написала однокурсниця Діана Гарват.

СНАЙПЕР ВІДІБРАВ ЖИТТЯ

28 травня в Княжполі поховали 50-річного патріота Сергія КАШЛЕЯ з позивним «Бульбаш». Чоловік служив у 6 роті 2 ДШБ 95 десантно-штурмової бригади. 2014 р. брав участь в АТО. Має медаль «За оборону Авдіївки» та інші нагороди.

– Народився Сергій у Казах­стані, мешкав у Білорусі, але згодом разом із матір’ю оселилися в Княжполі, – розповідає колишня дружина Наталія. – Він мав робітничу професію та золоті руки. Працював різноробочим, був працелюбним і компанійським. Коли почалася війна, пішов до моєї тітки, яка живе по сусідству, попрощатися. Вона ще навіть не знала, що почалася війна, й запитала: «Ти куди, Сергію?». – «На війну». Тітка почала плакати, а Сергій каже: «Не плачте, все буде добре».
Діти щодня йому телефонували. Востаннє – 18 травня. Декілька днів не могли знайти собі місця, бо зв’язку не було. Потім повідомили, що 24 травня Сергій загинув. Вони приїхали змінити хлоп­ців на одному із завдань і побачили, що більшість поранені. Сергій саме витягував з автомобіля молодого військового, і в цей момент російський снайпер здійснив фатальний постріл.

У захисника залишилися 20-річна донька, 27-річний син і двоє внуків.

МАВ ПЛАНИ, АЛЕ НЕ ВСТИГ ЇХ ВТІЛИТИ

Небесне військо поповнив ще один Герой із Новоушиччини – 23-річний Василь КУХАР. Хлопець загинув 27 травня вна­слідок ракетного удару по полігону Нацгвардії в Дніпрі. Саме тут він проходив строкову службу і, якби не клята війна, цієї весни повернувся б після армії в рідне село.

– Василь народився 15 квітня 1999 року в Шебутинцях. Спочатку тут навчався, але закінчив Березівську школу. Вступив до Сторожинецького лісового коледжу. Був призваний на строкову службу в Нацгвардію, – розповіла староста с.Шебутинці Антоніна Гарниць. – Хороша дитина, вихована, ввічлива, змалечку допомагав батькам по господарст­ву. У нього залишилися батьки, молодша сестричка і бабуся.