Понеділок, 15 Серпня 2022 р.
22 Липня 2022

ВТРАТИ

ВІЙНА ЗАБРАЛА НАШОГО САПЕРА

Ще один Воїн Світ­ла пожертвував життям заради нашої Пе­ре­моги. 19 липня ка­м’янчани провели в останню путь 43-річ­ного ко­мандира ін­же­нерно-саперного взводу старшого лей­тенанта Максима ДЕР­БУШЕВА. Церемонія прощання з Героєм за участі представників міської влади, духовенства і небайдужих містян, котрі прийшли від­дати шану захиснику, вперше від­булася на майдані Відродження.
Максим Борисович народився 10 травня 1979 р. в Кам’янці-Поділь­ському. Навчався в нашому ВІІ при ПДАТА, який закінчив 2002 року, і став сапером. Служив за контрактом командиром інженерно-саперного взводу окремої механі­зованої бригади. Звільнився зі служби і перебував у запасі. Коли росія вторглася в Україну, Максима Борисовича мобілізували, і він із травня був командиром саперного взводу. Під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новокалинове, що на Донеччині, військовослужбовець потрапив під мінометний обстріл. Сталося це 27 травня. У Максима залишилася мама.
– Мати хвилювалася, що не зможе забрати тіло, й сина поховають у Дніп­рі. Вона звернулася по допомогу до мене. Боляче пригадувати, через що довелося пройти: довжелезні черги, бюрократію, постійні телефонні дзвінки, пошук через знайомих у Дніпрі та Харкові. Але таки вдалося пришвидшити цей процес. І сьогодні ми прощаємося з Максимом – добрячим хлоп­чиною, скромним, дещо сором’язливим, – розповів друг сім’ї Валерій Савельєв. Однокурсники Максима згадують його справедливим, щирим, врівноваженим, спортивно загартованим. А сусіди кажуть, що Максим мав світлу душу, чуйне серце і золоті руки.
Поховали Героя на Алеї слави.

ВРЯТУВАВ ПОБРАТИМІВ ЦІНОЮ ВЛАСНОГО ЖИТТЯ

На жаль, це не єди­на втрата для Кам’янець-Подільського району. 17 липня Дунаєвеччина по­ховала жителя села Мушкутинці, командира третього десантно-штурмового відділення першого десантно-штурмового батальйону сержанта Вадима ФРАНЧУКА. Загинув чоловік під час бою в Донецькій області. Про 45-річного Героя розповіла заступниця Дунаєвецького міського голови Алла Бец:

– У перший день війни Вадим Іванович пішов до військкомату і став на захист України. Спочатку потрапив до Дунаєвецької роти охорони, а далі, за розподілом, – у Бахмут. У трагічний день загибелі снаряд потрапив у місце, де перебували хлопці. Земляк не розгубився, допоміг врятувати всіх, але не себе. Побратими приїхали провести товариша. Похорон був дуже важким, адже боляче прощатися з таким молодим, добрим, чесним, відважним патріотом, відпускати в засвіти таку світлу людину.
Усе село прийшло проводжати Героя. А напередодні, коли везли тіло, сотні людей вийшли і стали навко­лішки. Найважче було дивитися, як старенькі бабусі й дідусі з паличка­ми стають на коліна і віддають шану Герою. Наша нація не лише сильна, а й чуйна та милосердна. Ми обов’язково переможемо клятого ворога і помстимося за наших синів та до­чок, життя яких обірвала ця страшна війна.

У захисника залишилися батьки, дружина і двоє синів: один – студент, інший – ще школяр.
Поховали Героя на місцевому кладовищі в рідному селі.