ТАКИХ НЕ ЗАБУВАЮТЬ…
Перед тим, як зайти на територію ПАТ «Гіпсовик», ви обов’язково зупините погляд на мармуровій дошці, що на сонці виблискує ім’ям заслуженого будівельника України Івана ВАСИЛЕНКА. Рівно двадцять років тому він втратив життя, але зумів назавжди завоювати повагу й пам’ять від земляків та колективу підприємства, яке очолював понад чверть століття і яке свого часу зробив флагманом місцевої будівельної індустрії.
Саме з нагоди такої дати нинішнє керівництво товариства 7 травня закарбувало пам’ять про цю людину на меморіальній таблиці.
Івану Василенку довелося працювати на Ризькому цементному заводі, бути головним інженером Рихтівського алебастрового заводу, директором Кудринецького алебастрового заводу. А на Кам’янець-Подільському виробничому об’єднанні будівельних матеріалів (нинішньому ПАТ «Гіпсовик») він працював з 1958 до 1993 року. Прийшов на роботу майстром ще тоді алебастрового заводу, а ставши генеральним директором, зміг перетворити його на високовиробниче і високомеханізоване підприємство з випуску будівельних матеріалів різної номенклатури.
Ті, хто працював при директорові Василенку, характеризують його як відмінного керівника – виважені рішення,
виправданий ризик, чесність,
а головне – справедливість і уважність до підлеглих. «Підійде до кожного працівника і потисне руку, всіх вислухає», – пригадують найстарші працівники підприємства.
А за корисні для міста справи Івана Василенка нагороджували орденами Леніна, Трудового Червоного прапора, Дружби народів, Знаком пошани і численними медалями. Йому присвоїли звання «Заслужений працівник промисловості будівельних матеріалів УРСР» і «Заслужений раціоналізатор СРСР». Неодноразово він обирався депутатом Кам’янець-Подільської міської ради.
Колеги й рідні Івана Григоровича пам’ятають його мрії та плани – це тролейбусна лінія в місті, відкриття Слобідсько-Рихтівського родовища доломітів і вапняків, газифікація Кудринецького цеху й навколишніх сіл, благоустрій міста і району. Для всього йому вистачало ентузіазму й бажання. Не вистачило лише часу…