Четвер, 11 Серпня 2022 р.
25 Квітня 2014

ЧЕТВЕРО НЕ ТАКОЇ ВЖЕ Й СЛАБКОЇ СТАТІ

Зібравши речі за лічені хвилини, не попрощавшись із рідними і залишивши дітей, місяць тому військовослужбовці 11 понтонно-мостового батальйону вдосвіта вирушили в невідомість. Усі, хто зустрічався дорогою, підтримували й пропонували допомогу.

Тетяна Савіна, Алла Шевчук, Тетяна Яблонська та Марта БарановськаЗа півтори доби величезна колона військової техніки із кам’янецькими вояками дісталася місця призначення – за сотні кілометрів від міста над Смотричем. Пліч-о-пліч із мужніми чоловіками свій військовий обов’язок виконували і чотири тендітні представниці не такої вже й слабкої статі: Алла ШЕВЧУК, Тетяна ЯБЛОНСЬКА, Марта БАРАНОВСЬКА і Тетяна САВІНА. На щастя, вирушати на бойові завдання військовим не довелося, хоча вони до цього були готові. Натомість удосконалювали знання та навички під час масштабних навчань. А осіли кам’янецькі понтонери разом із бойовими побратимами із м.Бар у військовій частині, місцезнаходження якої не розголошується, як того вимагає Міноборони.

Перед Великоднем жінкам-військовослужбовцям дали звільнення, однак за першим покликом вони готові знову стати в стрій.

Уже десять років військове вбрання носять фельдшери медичного пункту старші сержанти Алла Шевчук і Тетяна Яблонська. І за сотні кілометрів від рідної частини вони продовжували дбати про здоров’я колег.

– Загалом до нас зверталися із симптомами ГРВІ. Крім цього, ми проводили дезінфекцію в казармах, дбали про профілактику. Медикаментами та засобами для надання допомоги були забезпечені, – розповіли медпрацівниці.

У горнилі навчань побували радіотелефоніст старший солдат Тетяна Савіна та телефоніст – лінійний наглядач солдат Марта Барановська. До речі, Марта сама запропонувала свою участь у відрядженні, хоч і залишила 6-річну донечку на дідуся та бабусю, які із власного досвіду знають, що таке військова служба.

– Ми налагоджували зв’язок, розгортали польові комутатори і за командою були готові дати відсіч непроханим окупантам, – зізнаються жінки. – Найбільше запам’яталася мальовнича природа та навчання із залученням величезної кількості техніки. Облаштовували поромні переправи, давали відсіч умовним ворогам… А решта днів мало чим відрізнялися від кам’янецьких буднів: фізична підготовка, шикування, виконання завдань.

Як зізнаються жінки у погонах, і за сотні кілометрів від рідного міста вони відчували підтримку земляків та рідних, за що їм дуже вдячні. Не один раз із гостинцями до них приїжджали з рідної частини. Руку допомоги простягнули міська влада та громада міста, котрі передали спальні мішки, каремати, рації, ліхтарики і продукти харчування.

А от туга за дітьми і рідними була просто нестерпною.

– Щодня ми телефоном спілкувалися із рідними, які, надивившись новин, хвилювалися за нас. Навіть на відстані допомагала двом дітям виконувати домашні завдання, писала твори та розв’язувала задачі, – каже Тетяна Яблонська.

Приємним сюрпризом для військовослужбовців став візит 16 квітня кам’янецьких артистів, які зарядили оптимізмом і підняли бойовий дух. А від несподіванки, яку підготував колектив військової частини 11 ПМБ, не могли стримати сліз навіть мужні чоловіки.

– Перед концертом нас усіх запросили до залу і продемонстрували відеовітання від рідних. З екрана до нас щебетали діти: «Я маму свою дуже люблю, бо вона у мене хороша!», «Матусю, поглянь, уже квіти розцвіли, а тебе й досі немає!», «Рідненька, ми на тебе чекаємо!» – зі сльозами на очах згадує Алла Шевчук, котра місяць не бачилася із маленьким синочком. – А коли після концерту нам повідомили про звільнення, раділи, мов діти. Похапцем зібрали речі і з артистами повернулися додому. Нині ж несемо наряди в рідній частині. Але в будь-який момент ладні стати на захист України.

Відсвяткувати Воскресіння Христове в колі родини пощастило не всім військовослужбовцям. Більшість із них залишилася там. Саме їм через газету «ПОДОЛЯНИН», свіжий номер якої вони отримують щотижня, колеги передають вітання і чекають на повернення.