П'ятница, 29 Березня 2024 р.
16 Травня 2014

ДРУЖНІЙ ТАНДЕМ БЛАГОДІЙНИКІВ

У час, коли ледь не щодня чуєш масу не зовсім приємних звісток і постійний потік негативних новин, особливо гостро відчуваєш дефіцит чогось доброго, безкорисного, душевного. Але є в нашому місті люди, котрі намагаються заповнити цю нестачу хорошими справами, не просячи нічого натомість. Зокрема, це невеличка група благодійників на чолі з отцем АНТОНІЄМ (Українська греко-католицька церква), Віталієм Завадським (директор ТОВ «Агросолюшнс») та Вікторією Баран (власниця кафе «У старого друга»). В дружньому тандемі вони майже рік дбають про людей, які потребують допомоги.

Гостинці принесли Віталій Завадський та отець Антоній– Тричі на тиждень ми розвозимо обіди людям похилого віку або із обмеженими фізичними можливостями. Дванадцятеро таких маємо в селищі цементного заводу і стільки ж у мікрорайоні Жовтневому, – розповідає отець Антоній. – Свій проект започаткували на початку червня минулого року. З ідеєю безкоштовних обідів я прийшов до пана Віталія (він на сьогодні і є генеральним спонсором), який одразу ж відгукнувся на таку пропозицію. Погодилася допомагати й пані Вікторія – вона закуповує продукти та готує обіди. Після цього ми їх розвозимо прямісінько до квартир цих людей, адже не кожен із них самотужки може спуститися з 4-5-го поверху.

Ініціатори-благодійники переконують, що це лише зародкова стадія їхнього ще зовсім юного та несформованого дитяти. Адже наразі проект не має ні назви, ні юридично оформленого фонду, ні достатньої кількості меценатів для подальшого розвитку та процвітання. Проте в наявності більш вагомі аргумен-

ти – прагнення до росту та купа нереалізованих ідей.

– Я вам чесно скажу: хочеться робити добро, але в мене не завжди вистачає на це часу, – каже Віталій Станіславович. – Хоча вважаю, що бізнесмен повинен такі речі фінансувати, а люди за покликанням, як, скажімо, отець Антоній, мають втілювати їх у життя. Спільно виходить непоганий результат.

Звичайно, опіка над старшими людьми – то потрібна річ. Останнім часом ми по-справжньому усвідомили, що таке українська нація. Але ж що таке нація без коріння? То як нетривке дерево: вітер подув – воно впало. А всі ці старші люди і є нашим корінням. Коли ми про них забудемо, то недовго до того, щоб забути рідних маму й тата, а це вже приведе в нікуди.

Хоча наші плани не обмежуються цією категорією людей. Зокрема, міркуємо над тим, аби звернути увагу і на дітей, які позбавлені батьківського піклування. І тут хочеться дати їм у руки не просто готову рибку, а вудку: допомагати із навчанням, вихованням, саморозвитком тощо.

І ці всі напрацювання поступово впроваджуватимуться в життя. Перший крок ми уже зробили, але щоб робити наступні – потрібна допомога й інших людей. База для створення міцного благодійного центру є. Потрібно лише таких-от Завадських, Іванових, Петрових, які могли б фінансувати це все і просто робити людям добро. А воно ж потім повертається сторицею, це я вже перевірив на собі.