НАВІКИ РАЗОМ?

На історичному факультеті національного університету (декан Володимир ДУБІНСЬКИЙ) традиційними стали науково-практичні конференції з участю викладачів і студентів, за підсумками роботи яких видаються (при підтримці голови МО партії «Рідне місто» Василя ГАВРИЛЮКА) невеликі брошури з доповідями. Так, побачив світ 48-сторінковий збірник «Переяслав XVII століття в епіцентрі міжнародної політики уряду козацької України». Очевидно, аналогічний збірник буде видано й за підсумками конференції зі схожою тематикою – «Від Переяслава до Полтави: політика Московії щодо знищення Української держави», що відбулася 16 жовтня в актовому залі історичного факультету.

Схожість тем зумовила й майже однаковий склад промовців обох конференцій. Це професор Валерій СТЕПАНКОВ, доцент Володимир ГАЗІН, старші викладачі Олександр ЮГА та Володимир ВЕРСТЮК. Єдина відмінність у цьому плані: на попередній конференції з доповіддю виступала студентка четвертого курсу Оксана БЕДНАРСЬКА, а цього разу – п’ятикурсниця Сніжана КОРІНЕЦЬ.

Як завжди, цікаво було послухати Валерія Степанкова. Цього разу його доповідь називалася «Українсько-московський договір 1654 року: причини розірвання його козацькою Україною». Ще на попередній конференції Валерій Степанович зауважив, що «важко знайти в історії України (а можливо, й Росії) подію, сутність якої виявилася б настільки міфологізованою, як ухвала Переяславської ради та її наслідки (насамперед політичні) для долі української нації. Її масштаби виявилися настільки потужними й всеосяжними, що власне міфи підмінили собою реальність і зажили її буттям, справляючи впродовж століть істотний вплив на побутову, національну й політичну самосвідомість українців і росіян, характер взаємин їхніх інтелектуальних і політичних еліт». Насправді ж, як зазначає професор Степанков, «ухвала Переяславської ради про прийняття протекції царя й укладений договір у квітні 1654 року були типовими зовнішньополітичними актами того часу і власне так їх потрібно оцінювати. Гетьманат прагнув отримати військово-політичну допомогу з боку Московії для розгрому Речі Посполитої і возз’єднання в його межах усіх етнічних українських земель. Розчарувавшись у своїх сподіваннях, він уже у вересні 1658 року скасував Переяславську ухвалу й розірвав договір із Росією».

Назвемо й інші доповіді, виголошені 16 жовтня: «Переяслав 1654 року в системі імперської політики Московської держави» (Володимир Газін), «Політика Москви щодо козацької України після Переяслава 1654 року через призму поглядів представників владних кіл Речі Посполитої» (Олександр Юга), «Курс Івана Мазепи на зближення зі Швецією в оцінці Миколи Костомарова» (Володимир Верстюк) і «Зовнішня політика Пилипа Орлика» (Сніжана Корінець).

Усі доповіді були змістовними й, безумовно, корисними для студентів, тим паче, що щоразу перекидалися містки до сучасності. Не завадила б така просвітницька робота і для ширшого кола кам’янчан.