П'ятница, 20 Травня 2022 р.
7 Листопада 2014

УВІКОВІЧИЛИ, АБИ ПАМ’ЯТАТИ

УВІКОВІЧИЛИ, АБИ ПАМ’ЯТАТИТепер він радісно та щиро усміхається зі стіни школи, у якій навчався, немов за життя. 4 листопада, рівно через 3 місяці після загибелі, у с.Ходорівці сільська рада за кошти депутата районної ради Андрія ВАНАТА відкрила меморіальну дошку Почесному громадянину Кам’янець-Подільського району Роману НАГЛЮКУ.

Маленькі школярики з лампадками і квітами у руках, сльози в очах рідних, слова підтримки та подяки – так згадували справжнього капітана, який, борючись за спокій у нашій державі, віддав своє життя.

І тепер не він, а молода вдова Юлія НАГЛЮК отримала почесну відзнаку та матеріальну допомогу з рук голови райради Миколи ЖОГАНА за мужність і відвагу чоловіка.

– Він був дуже доброю людиною, і досі не віриться, що його немає, – сказала втомлена від сліз Юлія. – Не знаєш, що казати дитині, як вона запитує, коли прийде татко, і чи можна до нього подзвонити. Та ми будемо його пам’ятати як щирого, доброго, відданого своїй справі чоловіка, який горою стояв за солдатів і дуже любив сім’ю.

Скорботне материнське серце тримає в пам’яті коротке, але настільки насичене життя сина. Нарешті вона змогла розповісти всім про свого Ромчика на урочистому відкритті меморіальної дошки.

– Дякую Богу, що дав мені таку дитину, – сказала Євгенія НАГЛЮК. – Він колись мені казав: «Я буду, як ти, працювати в клубі або стану художником» – він дуже гарно малював. А ще Рома співав, танцював, грав на гітарі. Веселий такий був і дуже добрий. Коли навчався в ліцеї, складав печивко і цукерки, яке їм давали, і віддавав сестричці. А тепер, коли Ромчика привезли, серед його речей ми знайшли горішки і солодощі, яке він збирав для донечки. Він сам там не мав що їсти, а дитині хотів привезти гостинців.

Коли вступив до військового ліцею, ми так раділи. Тоді я не знала, що буде війна, і запропонувала йому цю військову стежину. Казала, що кожній державі потрібна армія. А він мене послухав, не став ані художником, ані музикантом… Постійно просила його ховатися від тих куль, весь час боялася за нього і молилася, та не вимолила… Я вірила, що він повернеться, але як ті «Гради» б’ють, то спасіння немає.

Тетяна ХОПТЯР.