«Я Б В АРМІЮ ПІШОВ…

Було та загуло. Тепер, коли рідна Україна-ненька у великій небезпеці, коли у вогні Донбас, коли нахабні та зухвалі сепаратисти й терористи за активної підтримки агресивної Росії та її біснуватого президента Путіна ведуть запеклі бої, в яких гинуть сотні українських вояків-патріотів і мирних жителів міст і сіл, охочих взяти в руки зброю, аби захистити незалежність і цілісність держави, врешті свої сім’ї, помітно поменшало.

Онде і по телевізору нещодавно показували. Приїжджають у село представники військкомату. Аби виконати наказ про чергову мобілізацію до Збройних сил України, котрі нині потребують свіжого поповнення. А в селі – підозріла тиша та безлюдні вулиці. Молодих чоловіків жодного не побачиш.

З’ясувалося: коли дізналися про приїзд військкоматівців, вони, ніби змовившись, дременули із села. В невідомому напрямку. Аби десь у схованці пересидіти, уникнути медогляду, повісток про призов до армії. Це ж треба…

Причину такого пасиву, небажання виконувати святий обов’язок перед Вітчизною пояснили творці телепередачі та її коментатори, а насамперед батьки та рідні призовників:

– Не хочемо відпускати своїх синів на вірну погибель! Бо хіба ж так держава повинна турбуватись про своїх солдатів, яких відправляють на передову без касок і бронежилетів?

– І озброєні наші бійці абияк. Ідуть у бій проти танків та бронетранспортерів лише із автоматами застарілої конструкції. А звідси й великі жертви.

– З продовольством і створенням належних умов на передовій – теж проблеми. Спасибі та низький уклін волонтерам! А скільки доводиться терпіти мук через бюрократію, аби бійцям АТО одержати відповідні посвідчення та пільги. Їх же штабісти різних мастей одержують по блату. Хоч і в небезпечній зоні не воювали, в руках зброї не тримали.

– А хіба не прикро, що наші сини воюють, кров проливають, аби захистити рідну землю, а чада високопосадовців веселяться і жирують у ресторанах, гральних залах, на курортах?

– Ширяться навіть чутки, що Верховна Рада планує затвердити відстрочення від служби в армії на законодавчому рівні. Маєш табло – внось суму застави, і твій синочок поза законом.

І сумно і тривожно. То хіба ж можна навести порядки в нашій армії, яка із небоєздатної за короткий строк відродилася, чинить належний опір агресорам із Росії, їхнім бандам терористів і найманців? Та хіба ж, коли йдеться, бути Україні чи ні, коли на карту поставлені її цілісність і незалежність, гоже юнакам та чоловікам старшого віку від мобілізації відсиджуватись у кущах?

Коли Вітчизна в небезпеці, байдужих не повинно бути! Діяти потрібно як справжні патріоти, для яких рідна Україна – понад усе. Ось свіжий приклад такого самовідданого служіння народу, показаний в одній з телепередач. Жінка похилого віку, яка добровольцем пішла на фронт і має покликання смачно готувати їжу й частувати нею вояків, теж взяла в руки автомат, щоб бути повноправним бійцем і захисником Вітчизни.

Справжні патріоти не з’являються самі по собі. Їх треба дбайливо ростити та виховувати. Починаючи з дитсадка та школи.

На жаль, з цим важливим аспектом виховної роботи в нас ще не ладиться, є багато проблем, які чекають на вирішення. Як і в питаннях забезпечення армії всім необхідним для підвищення її боєздатності.

Борис УРОДА, кам’янчанин».