СТО РОКІВ, АЛЕ ЧИ ЧОГОСЬ НАВЧИЛИСЯ?

26 листопада на історичному факультеті К-ПНУ ім.Івана Огієнка відбувся круглий стіл «1918 рік: переломний у світовій історії».

Особливий резонанс викликала доповідь доктора історичних наук Володимира ГАЗІНА щодо засвоєння трагічних уроків Першої світової війни, яка завершилася підписанням Комп’єнського перемир’я 11 листопада 1918 р. Доповідач зазначив, що, на жаль, час від часу, переживаючи відносно тривалі мирні періоди розвитку, людство призабуває трагічні наслідки, що несе у собі збройне протистояння, й у політичних і військових діячів прокидається спокуса помірятися силами з опонентами.

Справді, сучасна ситуація на світовій арені має чимало аналогій із подіями сторічної давнини. По-перше, зростає напруженість у міждержавних відносинах, і те, що досі не розгорівся глобальний конфлікт між західними державами з одного боку та Росією і Китаєм з іншого, свідчить лише про те, що точки кипіння ще не було досягнуто. Не можна забувати, що війна та зниження рівня життя – це дуже сприятливий грунт для приходу популістів і реваншистів. Навіть якщо й останні мають соціальних характер, як-от обіцянки повернення курсу долара до 8 гривень і зменшення ціни на газ наполовину. Але чим гірше життя, тим легше віриться в казку.

Як тоді, так і сьогодні Москва навіть не може уявити себе імперією без Києва та Причорномор’я. Тому, на думку багатьох європейських істориків, Перша світова була конфліктом за Україну. Без неї «Русский мир» втрачає свої фундаменти і перетворюється на північну периферію історичних процесів із нафтовим болотом на додачу. Але, з іншого боку, не маємо права повторювати державотворчих помилок попередників, зокрема гетьмана Павла Скоропадського. Очевидно, не можна недооцінювати його досягнень у питаннях українізації вітчизняної освіти та влади, в тому числі й відкриття в Ка­м’ян­ці державного університету.

На думку доктора історичних наук Олександра ЗАВАЛЬНЮКА, знаковою та гідною поваги стала позиція гетьмана, що українська влада націлена на спів­працю з кожним, хто буде поважати й під­тримувати її державотворчі потуги. Але, на наш погляд, не можна не помітити історичних паралелей із сучасністю, адже сто років тому гетьман Скоропадський, як і нинішня влада, спирався на великих землевласників і бізнесменів, що часто було на шкоду простому народу та в результаті призвело до його падіння.

Також надмірна орієнтація на іноземних партнерів, яких намагалися задоб­рити вітчизняною сировиною (сто років тому це було зерно, а нині – карпатська деревина), принесла лише тимчасові дивіденди нашій країні, а не довготривалу користь.

Також на круглому столі заслухали доповідь кандидата історичних наук Сергія ОЛІЙНИКА, який акцентував увагу на зовнішньополітичних труднощах ЗУНР, яку не бажали визнавати жодна з провідних держав. Винятком були лише Швеція, через посольства якої західно­українська влада могла інформувати світове співтовариство про події в Галичині, і Чехословаччина, яка прихильно ставилася до біженців та інтернованих із вояків УГА.

Натомість кандидат історичних наук Іван БОРОВЕЦЬ торкнувся питання протистояння щойно проголошеної Чехословаччини та Угорщини за словацькі землі в листопаді-грудні 1918 р. Кажуть, що історія має здатність повторюватися, але це швидше від того, що люди схильні ставати на ті ж самі граблі та не вчаться на помилках попередників. Головне, щоб наші помилки не мали такої кривавої ціни, як сто років тому.

Ярослава ПЕТЕЛЬКО,