КОХАННЮ КОЖЕН ВІК ПІДВЛАДНИЙ, НАВІТЬ 100

Що можна робити, коли тобі виповнилося 100 років? Про це точно знає кам’янчанин Федір МІЩЕНКО, який відсвяткував славний ювілей 8 січня. У такому поважному віці Федір Афанасійович їздить на велосипеді, торгує одягом на ринку, годує кролів і курочок та самостійно готує для себе зе­лений борщ. У великому колі друзів, дітей, онуків, правнуків та іншої рідні чоловік, попри часткову втрату слуху, почувається неабияк щасливо.

– Насправді дідусеві на рік більше, але у документах його, як і багатьох чоловіків того часу, зробили молодшим, аби він не потрапив на Радянсько-фінську війну, – розповідає правнук Назарій. – До речі, тема війни для дідуся особливо болюча, адже він із перших днів відчув смак Другої світової, пройшов її до самого кінця, має безліч нагород – медалей, орденів і почесних знаків, зокрема, і за взяття Берліна. Після війни він іще дослужував у армії. В мирний час працював головним бухгалтером на консервному заводі. Ледь не все життя присвятив тим цифрам і паперам.

А ще Федір Афанасійович пережив неабияку любовну драму.

– Так склалося, що дідусь і бабуся Ольга у певний момент розлучилися, – ділиться спогадами внучка Тетяна. – Тоді дідуся, іще 50-річного, по роботі відправили у Комарів Чернівецької області, де він оселився в одного чоловіка, який мав сестру Ірину. Вона і дідусь закохалися із першого погляду. Почали жити разом. Федір Афанасійович продовжував трудитися бухгалтером, перебудував дім, обладнав мур і нажив господарство. Ірина працювала ткалею, виробляла дуже гарні килими, один з яких навіть дотепер красується над ліжком дідуся. Так вони прожили 6 років, доки бабуся Ольга нарешті не зрозуміла ціну втрати. Просила його повернутися, мовляв, тут родина, діти. Дідусь розумів, що не хоче, але поїхав до родини, а Ірині пообіцяв повернутися згодом.

Минали роки, діда мучила совість. Він часто плакав, згадуючи Ірину, інколи передавав їй цукерки. Вона писала листи, які не знаходили свого адресата. Після смерті дружини розпочалися пошуки Ірини, що завершилися довгоочікуваним побаченням. Минулого року ми поїхали у Комарів. Півсела позбігалося, докоряли, мовляв: «Федоре, що ти наробив?! Ви ж на одній подушці спали. Вона чекала, змарніла, не їла, на кожне свято край села виходила і виглядала тебе…». Виявилося, що Ірина переїхала до родичів у Кельменці. Їхня зустріч була немов у кіно. 94-річна вона у хусточці та 99-річний він із трояндами – обійнялися і просто плакали. Обоє блакитноокі, гарні… Після того побачення ми ще декілька разів возили дідуся до Ірини, проте восени він сказав, що кохання хоч і не згасло, але життя минуло. Тому не знаємо напевне, чи побачаться вони знову, однак щиро віримо, що тепер дідусь щасливий.

Ольга БАНАХ.