В ОДНУ МИТЬ СТАЛИ ДОРОСЛИМИ. ТА ГЕРОЯМИ
«Героями не народжуються – ними стають». Коли це твердження зустрічаєш десь у книжках чи газетах, воно чомусь неодмінно асоціюється із мужніми, сильними чоловіками, які в складні моменти здатні прийти на допомогу. З людьми, за плечами яких небувалий досвід, знання та десятиліття прожитих років. А що можна сказати про дітей-героїв, у яких ручки, неначе сірнички, від їхніх поглядів ще так і віє дитячою відвертістю та розбишакуватістю, а за їхніми плечима поки що навіть не десяток років?!
У суботній день четверо дітей із с.Думанів вирішили провести своє дозвілля звичним для сільських дітей способом. Цьому сприяло майже все: сніг, який тішив очі, і санчата, що потребували «негайної обкатки», а головне – відсутність потреби йти до школи. Не стали на заваді малечі навіть сильні морози, які тільки починали набирати обертів.
Четверо товаришів – Iлля, Андрій, Юля та Олег – вирішили перевірити, хто з них швидше з’їде на санчатах із гірки. Та, врешті-решт, це заняття друзям набридло. Діти одразу знайшли для себе інше завдання – випробувати на міцність вкриту кригою річку Смотрич.
Кому першому така ідея прийшла на думку, нині вже не так і важливо. Усі ми теж були дітьми і пам’ятаємо, що в таких ситуаціях має значення уже не стільки чиясь пропозиція, скільки рішення: «Вперед! Йдемо! Хто швидше?!».
Так трапилося, що добровільним першопрохідцем, випробувачем міцності криги на річці став дев’ятирічний Олег ПРОКОПИШИН. За те, що таке випробовування має всі шанси на успіх, свідчив доволі вагомий фактор – понад 200С морозу. Діти вирішили, що при такій температурі річка покрилася настільки міцною кригою, що, без сумніву, здатна витримати їх.
Олег відходив від берега все далі і далі. Собі в «попутчики» він узяв сани. Та юний випробувач не врахував, що в тому місці, де він намагається перетнути річку, – швидка течія і бурхлива вода не дозволяли наростити крижаний панцир, який здатний витримати вагу дитини. Троє друзів і сам Олег не встигли зрозуміти, як він потрапив у воду…
Кажуть, у такі моменти час або прискорюється, або ж, навпаки, мало не повзе. Для маленького Олега і те, і інше чергувалося. Він одразу зрозумів, що потрапив у пастку, що зараз проблема не стільки в тому, що скажуть батьки, коли він прийде мокрим додому, скільки в тому, чи прийде він додому взагалі. Маленькими рученятками вхопився за лід і не відпускав його. На даний момент це була його єдина рятівна соломинка, хоч і крижана. Але сильна течія річки так і намагалася обгорнути дитячі ніжки, аби понести маленьке тіло під лід.
«Боженьку, допоможи мені! Врятуй мене! Я не хочу помирати!». Ці слова маленького Олега і нині мало кого залишать байдужим. Навіть сам хлопчик, коли почав нам розповідати, що довелося йому пережити, коли просив у Бога порятунку, теж не витримав – розплакався. Дитячі очі вкривалися слізьми одночасно від радості, що він живий і нині дає інтерв’ю журналістам, та від жаху, в який повертався знов і знов, марно, що тільки думками. Він продовжував плакати. Оті дитячі сльози одночасно виражали такі протилежні і такі схожі емоції.
… Восьмирічний Iлля РУЖИЦЬКИЙ, дев’ятирічний Андрій СЕМЕНЮК і десятилітня Юлія СЛОБОДЯН і стали тією рукою допомоги – рукою Бога, яка не дозволила холодній течії забрати тіло та душу дев’ятирічного хлопчинки. Троє дітей не розгубилися. Бігти по допомогу було да-
леко, а часу не було. В цей момент він
просто летів.
Дитячий розум і кмітливість, які в цьому випадку спрацювали краще, аніж у багатьох дорослих, підказали діткам кинути Олегу мотузку від своїх санчат. Самі ж вони в рядок лягли на кригу та, тримаючи один одного за ноги, почали витягати свого товариша з ополонки. Перша спроба була невдалою. Друга – теж. Дітки не здавалися. Маленькі Олегові ручки, які вже посиніли від крижаної води та лютого морозу, все ж таки зуміли вхопитися за мотузку. I нарешті Олег – у безпеці. Мокрий і закляклий, але живий.
Закінчення. Початок на стор.1
Весь прониклий холодом, ніби рентгенівським промінням, із замерзлими на щоках сльозами він обійняв друзів і ледь чутно промовив: «Дякую. Ви мене врятували!».
Надалі уже почалися кумедні ситуації. Компанія почала вирішувати, кому все ж таки супроводжувати Олега додому. Ця місія для дітей була надзвичайно важкою, тому, напевне, і випала дівчинці. Юля, як найстарша з усіх, тим паче її мама є хрещеною матір’ю Олега, взяла її на себе та пояснила, чому Олег мокрий і посинів від холоду.
Сьогодні діти-герої сперечаються між собою, хто перший подав ідею витягувати Олега таким способом. Але ж хіба має це велике значення?! Усі троє – герої. Врятували життя!
Про цей героїчний випадок стало відомо й керівництву
району та працівникам Міністерства надзвичайних ситуацій. 1 лютого голова РДА Ростислав ЯРЕМА та начальник МУ ГУ МНС України в Хмельницькій області полковник Служби цивільного захисту населення Валентин ЯНIШЕН побували в міській школі-інтернаті №2, де навчається четвертокласниця Юлія СЛОБОДЯН, та в Думанівській ЗОШ I-III ст., де навчаються другокласники Iлля РУЖИЦЬКИЙ та Андрій СЕМЕНЮК і врятований дітьми-героями тре-тьокласник Олег ПРОКОПИШИН.
Ростислав ЯРЕМА та Валентин ЯНIШЕН під час урочистих шкільних лінійок вручили юним рятівникам державні подяки та мобільні телефони.
– Лише діти з глибокою душею здатні на такі дорослі вчинки. Мені приємно, що в нашому районі ростуть і навчаються такі учні, – за-значив Ростислав Тарасович.
Також голова району та начальник МУ ГУ МНС України в Хмельницькій області подякували батькам, педагогічним колективам, класним керівникам за те, що виховали таких героїв.