ХТО ВИНЕН, ЩО В СЕЛІ НЕМА ДІТЕЙ?
– У нас 30 червня грандіозне свято – 85-річчя Збручанської школи. Але в «подарунок» від райвідділу освіти ми отримали наказ про закриття нашого навчального закладу. Хоча таке рішення вважаємо незаконним, адже не було навіть сходу села, на якому такі питання вирішуються, – навперебій твердять збручанські вчителі. – Більше того, ми проводили батьківські збори, збирали підписи по селі (усього 131 підпис) – усі за збереження школи. Але думку громади проігнорували.
Кількість школярів різко зменшилася через те, що декілька років тому повінь зруйнувала кладку, котра з’єднувала наше село із сусідніми Окопами Тернопільської області. Звідти до нас також ходили дітки. На ремонт переправи коштів нема й досі, але ми дуже сподіваємося, що знайдуться спонсори і допоможуть вирішити цю проблему. Маємо й непогані перспективи, адже в Збручі є 30 дошкільнят, п’ятнадцять з яких уже відвідують дитсадок. Про закриття школи і мови не може бути!
Дітей пропонують довозити в Жванець або Ластівці, але ж там така дорога, що дай найменшого снігу або дощу – і туди ні пройти ні проїхати. Та якщо в школярів ще є альтернатива, то вчителів, як сміття, вимітають зі шкільного подвір’я на біржу праці. Батьки цього не хочуть, бо знають, яка у нас школа і яке тут ставлення до дітей. Взяти хоч те, що уроки ми мали б проводити за індивідуальною програмою, але вичитували матеріал повністю, незважаючи на те, що це не входить до наших обов’язків. Ми готові йти на будь-які жертви, аби лише пережити цей скрутний час. Бо ж знищити школу найлегше, а хто її потім відновить? А немає школи – нема села, нема життя.
Зовсім по-іншому цю ситуацію бачать у районному управлінні освіти, молоді та спорту.
– Я поважаю і журналістів, і педагогів, проте дуже не люблю, коли перекручують факти, – каже начальник управління Олена ПРОНОЗЮК. – По-перше, конкретного наказу щодо закриття тієї чи іншої школи ніхто поки що не видавав. Було зроблено попередження про можливе вивільнення працівників у зв’язку із закриттям навчальних закладів, як того вимагає закон. Попереду ще збори сіл, обговорення, зваження усіх «за» і «проти».
Якщо ж конкретно по Збручу, то це школа І-ІІ ступенів. За минулий рік тут з першого по дев’ятий клас навчалися 10 дітей. Як на мене, школа в селі повинна бути, але не для вчителя, а для дитини. Уявіть собі ситуацію: в класі двоє учнів, один захворів і не прийшов, а інший сидить один-однісінький і не має навіть до кого слова мовити. Якось хлопчик з такої школи каже до вчительки: «Одягніть, будь ласка, кросівки, бо я хочу з кимось пограти у футбол!». Поїдьте 1 вересня в одну зі схожих шкіл і побачите, як ті дітки, наче сирітки, стоять восьмеро-десятеро на шкільному подвір’ї – і це весь масштаб свята. Так бути не повинно.
Крім того, для 10 учнів у цій школі працюють 7 учителів-предметників, кухар, техпрацівник, сторож і три кочегари. Чим не приватна школа? А отже мають бути й відповідні здобутки. Але, згідно з положенням про індивідуальне навчання, якщо в класі менше як 5 учнів, вони навчаються за скороченою програмою. Тобто для початкової школи замість 20 годин на тиждень виділяється лише 5. Уявляєте, на скільки зрізаються всі предмети? За результатами районних предметних олімпіад минулого року, учні цієї школи набрали всього 75 балів і посіли серед 28 шкіл ІІ ступеня аж 21 місце. То де результати? У найпопулярнішому серед школярів конкурсі ім.Петра Яцика брали участь усі школи району, крім Збручанської, хоча всі дітки талановиті, всі хочуть навчатися. То чому ж їм не допомогти розкритися? Впродовж року проводиться й безліч конкурсів для педагогів, але я не пам’ятаю, коли востаннє вчителі цієї школи брали в них участь. Вони живуть у своєму маленькому, тихенькому середовищі, решта їх обходить стороною.
Та й узагалі, школа другого ступеня повинна мати не менше як 40 учнів. Ми маємо вільну ГАЗельку на 13 посадкових місць, якою можна підвозити цих дітей за
Знаєте, мене настільки це болить, бо чомусь наше управління звинувачують у всіх бідах, але ж хіба ми винні в тому, що в селі немає дітей?
А поки у нас мізкують над долею малокомплектних шкіл, у Верховній Раді дискутують над проектом Постанови про мораторій на закриття навчальних закладів державної та комунальної власності. Цей документ зможе розставити всі крапки над «і» у вирішенні таких проблем не лише на Кам’янеччині, а й у країні загалом.