П'ятница, 29 Березня 2024 р.
1 Серпня 2014

ХТО ПОВЕРНЕ СЕЛЯНАМ ЗЕМЛЮ?

Про поневіряння людей порогами Кам’янець-Подільського райвідділу Держземагентства в Хмельницькій області «ПОДОЛЯНИН» писав уже неодноразово. Та, як свідчить практика і кількість скарг у бік цієї організації, висновків наші «земельники» робити не поспішають. Якщо для селянина навіть кілька соток землі були, є і, мабуть, будуть чи не найбільшою цінністю, за яку він готовий боротися до останнього, то для співробітників Держземагентства це, очевидно, лише черговий привід для збиткування над тими ж таки жителями села. Принаймні таке враження складається в людей, які, добиваючись наданої їм законом земельної ділянки не один рік, уже не ймуть віри ні держслужбовцям, ні владі, ні українській Феміді. Шукати справедливості вирішили через шпальти газет.

Я НЕ Я І ЗЕМЛЯ НЕ МОЯ

Тридцять колубаївчан уже більше як три роки ходять довкола власного городу, та все ніяк не можуть довести, що він їхній.

ХТО ПОВЕРНЕ СЕЛЯНАМ ЗЕМЛЮ?– Декілька років тому 32 сільські працівники соціальної сфери, освіти, охорони здоров’я і культури попросили в сільської влади виділити їм хоч трохи землі для ведення підсобного господарства, – розповідає від імені обуреної громади вчитель Колубаївської школи Лілія АЦКЕВИЧ. – Нам пішли назустріч. 2011 року рішенням сільської ради було виділено 9,6 га землі на всіх. Сходинка за сходинкою ми почали йти до того, аби отримати довгоочікувані земельні ділянки.

Проте селяни й гадки не мали, що сходинковий марш стане для них аж надто крутим, подекуди з провалами і незрушними залізобетонними перешкодами.

– Документи на земельні ділянки, які ми отримали, одразу ж відправили на виготовлення проектів землеустрою, але вже тут наштовхнулися на проблему – на двох гектарах відведеної нам землі знайдено залишки давньої черняхівської культури. Почали все готувати по-новому, за новим планом розбивання ділянок. Коли документацію було перероблено, все затверджено, діло дійшло до видачі кадастрового номера, то виявилося, що ці землі нам взагалі не мали права давати, бо вони не належать сільській раді. Ми рук не опустили, пішли по новому колу, вже через райдержадміністрацію, яка нібито була власницею земель. Яким же було здивування, коли нам повідомили, що на ці земельні ділянки видано кадастрові номери, і вони вже мають власників. Насправді ж жодних власників немає, а оті кадастрові номери були видані нам ще тоді, коли ми зверталися до земельників уперше. Але чому це рішення не відмінили, і чи взагалі його потрібно було відміняти, а нас роками водити за носа, зрозуміти не можемо. Надію покладали на компетентних службових осіб у Держземагентстві. Думали, там люди сидять на своїх місцях і знають, що роблять, куди скеровують громадян. А виходить усе навпаки. Якщо рішення сесії сільської ради було неправомірним, то як у нас приймали документи, хіба спеціалісти не побачили помилки і чому не підказали, а послали далі ходити по муках?

Натомість у Держземагентстві розводять руками й виправдовуються, що вини їхніх працівників тут немає.

– Документація готувалася на зрізі 2012-2013 років. Саме тоді відбулися зміни в системі реєстрації, які звели нанівець усю попередню роботу, – каже начальник райвідділу Олексій ПШЕТАКОВСЬКИЙ. – Накладка вийшла через те, що в Києві, у Центрі державного земельного кадастру, завантажили не ті карти. Це чисто технічний нюанс. Його можна виправити.

А виправляти цей «технічний нюанс» мусять все ті ж таки зневірені люди, яких вкотре відправили писати нові заяви до обласного керівництва, яке нещодавно змінилося. Зручна схема, чи не так?

НЛГ: НЕОПІЗНАНИЙ ЛІТАЮЧИЙ ГОРОД

Та це лише квіточки, в порівнянні з тими ягодами, які достигли на земельній ділянці Марії МЕЛЬНИК із с.Каштанівка. Землю вона отримала в спадок від матері, але коли діло дійшло до користування, то виявилось, що її город дивним чином з насидженого роками місця перемістився в просторі на 1863 метри у бік кладовища і «приземлився» на подвір’ях місцевих жителів. А на землі, яка за законом належить Марії Леонтіївні, тепер хазяйнує колишній співробітник СБУ в м.Хмельницький.

– Інакше як знущанням я це назвати не можу, – зі сльозами на очах каже жінка. – Я – інвалід ІІ групи, вже 5 років тягаюся по різних інстанціях. У Львівському адміністративному суді було визнано протиправною бездіяльність Держкомзему в Кам’янець-Подільському районі. Судовим рішенням, яке набрало чинності ще декілька років тому, Держкомзем зобов’язали привести у відповідність дані, що містяться в земельно-кадастровій документації, з фактичними даними щодо реального місцезнаходження моєї земельної ділянки. Але закон для цієї організації, судячи з усього, не є авторитетом, адже рішення суду не виконано й досі.

А в тому ж земельному відділі знову знизують плечима, мовляв, не винні ми, так склалося. За чиєї вини – не відомо, хто має нести відповідальність – теж таємниця, хто допоможе жінці встановити справедливість – запитання риторичне. І залишаються лише цинічні обіцянки, які більше схожі на насмішку: «Ми зламаємо стару систему і обов’язково вам допоможемо». Та от біда в тому, що в щирість таких слів уже мало хто із селян вірить… Дуже рідко вони перетинаються з ділом.