ЗАВЖДИ ЖИВЕ З НАТХНЕННЯМ ТА ІДЕЄЮ

Будівельник, медик, інженер, робітник, бухгалтер, продавець, автомобіліст – люди різних професій. Кожне професійне свято має за мету віддати належну увагу людині праці, професіоналу своєї справи. Серед усіх – і День вчителя. Кажуть, особливість вчительської професії в тому, що це професія від Бога, всі інші – від вчителя. І як би пафосно не звучали ці слова, задумаймось, адже немає серед нас людини, котра б не завдячувала вчителю… Напередодні професійного свята – Дня працівників освіти – ми поспілкувалися з директором Кам’янець-Подільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №6 Оленою КУЗЕМОЮ.

– Коли ми кажемо «ВЧИТЕЛЬ», у кожної людини вимальовується свій образ, той, що запам’ятався найбільше.  Олено Леонідівно, Ви і сама педагог, і очолюєте вчительський колектив, скажіть, чи можна виділити типові риси сучасного вчителя?

– Так, думаю, що можна. Перш за все – це освічена людина, яка добре володіє знаннями з фахового предмета, всебічно розвинена, добре знає психологію дитини, має талант організатора, комунікабельна, творча, ініціативна, здатна засвоювати нове та передавати досвід, ну і, зрештою, толерантна, гуманна, з великим почуттям відповідальності. Я знаю, учителями не стають, ними народжуються, якщо мова, звичайно, йде про Вчителя з великої літери.  Хоча, зрозуміло, учитель – це не тільки Божий дар, а й дуже відповідальна, наполеглива праця та серце, віддане дітям. 

– Ви – доситить молодий директор. Коли розпочалася Ваша педагогічна кар’єра?

– В освіті я працюю чотирнадцятий рік. Початок був 1997 ро-ку – учителем історії та основ правознавства в обласному педаго-гічному ліцеї. 2001 року, після одного з відкритих уроків на міському семінарі, була запрошена на посаду методиста лабораторії інноваційних освітніх технологій управління освіти та науки. Робота дуже подобалася перспективою поглибити свої знання та навички у царині педагогічної науки. Набутими знаннями із задоволенням ділилась із колегами-освітянами на семінарах, тренінгах. Я належу до категорії людей, для яких робота – це, в першу чергу, місце та простір для самореалізації, постійного руху вперед. У грудні 2005 року начальником міського управління освіти та науки Володимиром ТЮРІНИМ я була призначена на посаду директора ЗОШ №6, що у селищі Першотравневому. Тоді мені було 29 років. 

Інколи, йдучи подвір’ям уже рідної мені школи, пригадую, як вперше ступила на нього холодного грудневого ранку та змушена була переборювати тремтіння в колінах! Велику роль у моєму становленні відіграла дружня атмосфера тепер рідного колективу, підтримка та довіра батьків – жителів Першотравневого і, звичайно, діти, яких я дуже люблю… Сьогодні хвилювання далеко позаду. Труднощі бувають часто, але вони є основою нового досвіду. 

– Посада директора школи більше адміністративна, адже функції сучасного менеджера освітнього закладу дуже широкі. Чи не втратили Ви зв’язку з дітьми, чи відчуваєте себе вчителем і тепер?

– Так, сьогодні директор школи – це важка ноша. Організація навчального процесу, робота з вчителями, організація участі школи у різних заходах, співпраця з батьківською громадськістю… Хоча це не найважче… Є ще підтримка матеріальної бази закладу, відповідність вимогам санстанції, пожежників, організація харчування, створення умов для збереження здоров’я дітей, їх розвитку, благоустрій території, ремонти приміщень… І це не весь перелік обов’язків директора школи. Проте які посади б я не займала, не залишала викладацької роботи. До цього часу маю години історії, тобто залишаюсь учителем. 

Щоденне спілкування з дітьми дає мені силу, радість життя, надію на те, що буду чимось корисна для України. Коли очі учнів загоряються цікавістю, коли я бачу, що в дитячій голові народжується ідея, коли дитина з радістю поспішає вранці до школи, я щаслива!

– Ви працюєте на посаді директора школи 5 років. Що за цей час вдалося зробити, які ідеї реалізували? 

– Знаєте, перу ЕКЗЮПЕРІ належать чудові слова: «Господи, я прошу не про чудеса та міражі, а про силу кожного дня. Навчи мене мистецтву маленьких кроків…» Я переконалася, що лише такі маленькі, але грунтовні кроки згодом дають результат. Головне – бачити ціль, ставити перед собою завдання. Я завжди живу певною ідеєю, прагну, щоб школа мала своє обличчя, а не лише порядковий номер. 

2006 року, формуючи перспективний план розвитку школи, ми з колективом виробили концепцію Школи соціального партнерства, суть якої полягає в тому, щоб об’єднати зусилля громади, влади, інших структур заради навчання та виховання молодого покоління. Робота в цьому напрямку забезпечила реалізацію багатьох проектів. Зокрема, у школі було створено дієве Товариство юних науковців, що готують дослідження на конкурси-захисти по лінії Малої академії наук (уже в перші роки серед наших юних дослідників були переможці всеукраїнських етапів, президентські стипендіати). Розвитку талантів і здібностей учнів сприяє співпраця з позашкільними установами міста, хоровою та художньою школами, міжшкільним навчально-виробничим комбінатом. Школа щороку отримує відзнаки від міської влади в різних номінаціях. 

– За час Вашого перебування на посаді керівника закладу школа змінилася та оновилась. І це в умовах, коли освіта в Україні фінансується не на достатньому рівні. Як Вам це вдається?

– Так, дійсно, багато зусиль йде на створення умов для навчання учнів. Починала я з ремонту тепломережі, заміни дверей, зміни дизайну фойє, коридорів, паралельно вирішувалося питання комп’ютеризації школи, підключення до Інтернету, налаштування локальної мережі, створення сучасних кабінетів із мультимедійними засобами, приведення у відповідність до сучасних норм таких приміщень, як актовий зал, їдальня, туалети, роздягальні, спортивний зал, ігровий, географічний майданчики, плюс встановлення тренажерів на подвір’ї школи, ремонт огорожі, облаштування клумб, заміна вікон… Більшу частину вищеперерахованого зроблено лише завдяки налагодженій співпраці з батьками. Про це чомусь мало говориться, оскільки школи є державними установами, проте сьогодні батьківська громада – це єдина реальна фінансова підтримка навчальних закладів. Пришкільний благодійний фонд 

«Берегиня», створена 2006 року, по суті, є єдиним джерелом фінансування потреб школи. 

– Сьогодні Ви є членом політичної партії «Сильна Україна». Що керувало Вами при виборі цієї політичної сили?

– Ми багато говоримо про статус вчителя в нашому суспільстві, гідні умови праці та роль держави, пріоритет освіти як основи розвитку суспільства. Освітяни добре розуміють, що поки не буде почуто думки практиків на існуючі проблеми, дієвих механізмів і шляхів їх вирішення не буде. До того ж  негайного вирішення потребує фінансування освітньої галузі. Наразі розвинуті країни Європи щороку вкладають в освіту 10-12 відсотків валового внутрішнього продукту. У час «економіки знань» розумові ресурси приносять набагато більший прибуток, ніж природні. Вітчизняна освіта в останні роки фінансувалася втричі гірше, ніж у розвинених країнах. У програмних засадах «Сильної України» йдеться саме про те, що реформа освіти – пріоритетний напрямок. У першу чергу – матеріальне забезпечення педагога, спрямування талановитих людей у школу, повернення престижу вчительській професії. 

Мені імпонує позиція лідера «Сильної України» Сергія ТІГІПКА стосовно того, що підняти українську систему освіти до світових стандартів допоможе новий підхід до управління цією сферою, адже, коли держава виступає одночасно і замовником освітніх послуг, і фактичним контролером виконання даного замовлення, та ще й сама надає ці послуги, це є прямим порушенням принципів ефективного управління. Тому потрібно перейти від державної до суспільно-державної системи управління галуззю. 

– Які побажання Ви хотіли б висловити всім, хто пов’язаний з освітою, напередодні Дня вчителя? 

– Вчителям бажаю зайняти гідне місце в суспільстві, уч-

ням – мати хороших вчителів, батькам – школу, в якій створені всі умови для розвитку та становлення їхніх дітей.

Вікторія ШИДЛОВСЬКА, спец. для «ПОДОЛЯНИНА».