ОДИН ІЗ П’ЯТІРКИ «СОБОРУ»
Протягом цього тижня у партійних організаціях проходить висування кандидатів у депутати до місцевих рад. Кандидатом у депутати до Кам’янець-Подільської районної ради за багатомандатним виборчим округом від УРП «Собор» став Юрій ДЕГОТЬ.
– Пане Юрію, Ви увійшли до першої п’ятірки партійного списку, тому читачам буде цікаво дізнатися Вашу біографію.
– Народився 14 квітня 1972 року в Новій Ушиці. Три роки працював у відділі статистики, був приватним підприємцем, навчався у коледжі харчової промисловості. З 1998 до 2001 року працював у телерадіокомпанії «Подолянин-TV». 2004 року закінчив Національний університет харчових технологій.
– Коли Ви працювали у журналістиці, до якої політичної сили були прихильні?
– У далекому 1998-му, працюючи на радіо, підтримував Олександра МАЗУРЧАКА, який тоді претендував на посаду міського голови. 1999-го, під час виборів Президента, голосував за Юрія КОСТЕНКА. Я завжди був прихильником правих партій, подобався Рух…
– Чому зупинилися на «Соборі»?
– 2001-го відбулося моє знайомство з Анатолієм МАТВІЄНКОМ і Володимиром ШОВКОШИТНИМ. Вони зупинялися в нашому місті під час велопробігу «Соборна Україна». Тоді ж ознайомився з програмою «Собору» і вступив до її лав. 2002 року працював на парламентських виборах у штабі Володимира ШОВКОШИТНОГО. У червні того ж року був на позачергових виборах у Черкасах у штабі Володимира ОЛІЙНИКА, саме тоді, коли Нестор ШУФРИЧ «тупо» скупив голоси і пройшов до Верховної Ради. Ми з Віктором МІЩИШИНИМ сприйняли це як особисту образу і вирішили: допоки в Україні триватиме такий мікс брехні, облуди, підлості та зради, ми не заспокоїмося. Того ж таки 2002-го створили районну організацію та почали працювати…
– Журналісти і держслужбовці зазвичай знаходяться по різні боки барикад. Чим Вас зацікавила робота в РДА?
– Мені завжди подобалося служити державі, проте якщо нею керують українці. Восени 2003-го Анатолій МАТВІЄНКО зорієнтував своїх партійців на підтримку Віктора ЮЩЕНКА як кандидата на пост Президента. Так 2004-го здобували перемогу Віктора Андрійовича у районному виборчому штабі, відповідно, пройшли Помаранчеву революцію і 2005-го пішли служити нашій державі. Віктор МІЩИШИН став заступником голови адміністрації, керівником апарату, а я очолив відділ з питань внутрішньої політики. Добрі були часи – непопулярні рішення Віктора ЮЩЕНКА мною сприймалися на «ура», в районі було перейменовано майже всі вулиці, в кожній територіальній громаді встановлено пам’ятний хрест жертвам Голодомору 1932-33-го років. Близькі моєму серцю журналісти отримали змогу ставити будь-кому будь-які запитання, переконані в тому, що вони захищені Законом. Врешті, всі ми тоді мали справжню свободу. То була перемога!
– А вірші – це творчий відпочинок від політики?
– Вірші – це сховок, це можливість занурення в себе, це витік кризи на папір… Коли мені було 10, на конкурсі політичного плаката наш 3-А став переможцем завдяки моєму віршику «Мир на планеті». Тому перші римовані рядки були «політичними» (сміється). А так, пишу на вічні теми: «Любов», «Життя», «Пам’ять»…
– Ви тепер впритул займаєтесь офісом районної організації?
– Далеко не кожна обласна організація нашої партії, коли не завжди буває підтримка із центру, може похвалитися таким партійним офісом. Уже шостий рік члени нашої організації мають місце, де можна вирішити першочергову проблему, поспілкуватися, зрештою, випити кави чи чаю. Це обличчя нормальної парторганізації з нормальним головою. Тому я щасливий, бо маю і те, і інше. Із травня 2009-го я постійно тут. Як у народі кажуть, «карандаш», кімната 515.
– Які найближчі кроки РО УРП «Собор»?
– ПЕРЕМОГА на виборах до місцевих рад! Із вірою в Бога, з любов’ю до УКРАЇНИ!
Василь РУДЕНКО, спец. для «ПОДОЛЯНИНА».