ВІН ПИШЕ КНИГУ ПРО ПОЛІТИКУ
Ми продовжуємо знайомити читачів «ПОДОЛЯНИНА» з цікавими і неординарними людьми, яких УРП «Собор» обрало своїм авангардом. Ім’я Віктора ЯРМОЛІНСЬКОГО знайоме багатьом кам’янчанам завдяки його активній життєвій позиції.
– Вікторе Івановичу, Ви – кам’янчанин?
– Майже. Народився в Боришківцях. До мене у батьків було вже троє дітей, тому брати приклад мав з кого.
– У Вашому житті велику роль відіграв комсомол. А членом компартії встигли побувати?
– Ні. Принципово. Хоча разів п’ять розмірковував, чи отримувати партквиток.
– Чому ж обрали саме «Собор»?
– По-перше, за християнську назву. По-друге, це єдина політична партія в Україні, яка має ідею. По-третє, через яскравий приклад лідера – Левка ЛУК’ЯНЕНКА (відмова від посади посла в Канаді на знак протесту проти розбазарювання Чорноморського торгового флоту). Та й, врешті, – Анатолій МАТВІЄНКО та Віктор МІЩИШИН.
– Робота на кабельному заводі стала яскравою сторінкою Вашого життя?
– У всіх нас молодість залишає найяскравіші спогади. А кабельний для мене був і є саме тим острівцем натхнення, піднесення, радості та молодечого запалу…
– Кажуть, маєте досвід подолання кризи?
– Майже (сміється). Я працював у торговельно-комерційному центрі, створеному 1990 року при міськвиконкомі з метою забезпечення кам’янчан товарами повсякденного попиту.
– Вікторе Івановичу, яким чином вдалося запросити археологів із Гарварду на розкопки Троїцької церкви?
– 1991-го до міста завітав етнічний українець, представник української діаспори в США, магістрант археології Гарвардського університету Андрій МАНДЗЮК. Він приїхав до нас із пропозицією провести археологічні дослідження у Старому місті. Міськрада разом з НІАЗом запропонували йому провести розкопки руїн Троїцької церкви. Як завжди, місцевих коштів на це не було. Ось тут і знадобився торговельно-комерційний центр, який взяв на себе повне фінансування.
– 1991-го Ви разом з Анатолієм НЕСТЕРУКОМ працювали над відновленням артезіанських свердловин. А нині Ваша ГО «Патріоти Кам’янця» ви-словила Президенту свою точку зору щодо подій з Анатолієм Макаровичем. Яка вона?
– Наша точка зору проста і зрозуміла – не гравці з політичними картами мають вирішувати долю нашого мера, а незаангажована Феміда!
– Ви небайдужі до шахів. А як ставитеся до політичних гамбітів?
– На жаль, країна, в якій я живу сьогодні, не може бути шаховою дошкою. Є, звісно, декілька достойних гросмейстерів, але про гамбіти говорити не доводиться.
– Кажуть, Ви книгу про політику пишете?
– Зважаючи на досвід, мене не залишає бажання хоча б чимсь допомогти нащадкам. Тому, якщо моя книга не дасть змоги їм зробити тих помилок у політиці, які роблять нині, я буду щасливим!
– Є професійні революціонери, а Вас скоріше можна назвати професійним благодійником. Цю справу Ви не залишали ні 1991-го, ні 2004-го…
– На моє переконання, допомагати ближнім – це загальнолюдський і християнський обов’язок.
– Післязавтра у Вас – день народження. Якому подарунку Ви б зраділи?
– Найбільшу насолоду я отримав би, якби відчув, прокинувшись на світанку, що в Україні запанував добробут, злагода, зустрів би щасливі обличчя людей. Це був би найкращий подарунок.
– За якої умови Ви б повернулись у виконавчу владу?
– Умова проста. Здійснивши добрі справи з командою однодумців, здатен віддати себе повністю служінню народу та змінити життя на краще для кожного мешканця і міста, і села.
Світлана СТОРОЖУК, спец. для «ПОДОЛЯНИНА».