АНАТОЛІЙ ЛОНТКОВСЬКИЙ: «ВСЯ ПРАВДА ПРО ВАЛЕНТИНУ ВОЛОШИНУ»

Кожного разу напередодні виборів Кам’янець оживає. А цього разу  спокій і розмірений, неспішний ритм життя, притаманний маленькому місту, зовсім губиться у вирі політичних пристрастей і думок. Поживи для роздумів і різноманітних пророкувань більш ніж достатньо. Тож не дивно, що громада зосереджено розглядає кожного з кандидатів на посаду очільника міста досить прискіпливо. 

Отож, сьогодні пропонуємо Вам дізнатися всю правду про Валентину ВОЛОШИНУ з уст міського лікаря-нейрохірурга Анатолія ЛОНТКОВСЬКОГО.

За словами Анатолія Сергійовича зробити це не важко, бо зна-йомий з Валентиною Петрівною, здається, все життя.

– Цього разу фігури на шахівниці міського політикуму опинилися сильні. І серед чоловічих облич можна побачити обличчя людини, яку, на перший погляд, необізнані можуть вважати слабкою ланкою. Куди, мовляв, тендітній жінці тягатися із сильними статусними чоловіками? Адже це у «мирний» час вони пропускають даму вперед чи дарують їй компліменти. А тепер – «військове положення», і боротьба за крісло мера передбачається по-чоловічому серйозною. Однак так може вважати той, хто особисто не знайомий з Валею. Доля не раз підкидала цій жінці випробування на міцність, з яких вона завжди виходила з честю.

Від людини, яка очолить міську раду Кам’янця-Подільського, залежить дуже багато. Насамперед – добробут і спокій міста. І його подальше майбутнє, звичайно. Однак у цей складний час Валентина Пет-рівна зуміла не тільки вистояти сама, але й консолідувати зусилля своєї команди, направивши їх на вирішення найбільш болючих і гострих проблем життя Кам’янця. Напередодні виборів Валентина не перейма-ється агітацією, бо знає: подавши свою кандидатуру на посаду міського голови, вона залишається діючим секретарем міської ради, а за даних обставин, фактично, – міським головою, і на її тендітних плечах у такий складний час лежить відповідальність за все місто. А деякі опоненти, маючи вдосталь часу, тільки й шукають зачіпку, на чому її підловити.

Людям звично проявляти байдужість, мовляв, усе одно нічого не змінюється… Але на противагу брудним політтехнологіям і пастці страху та покори, яку за чиїмось наказом розставляють на громаду нашого міста і його очільників, в атмосфері Кам’янця б’є струмінь свіжого повітря надії та впевненості, яку Валентина ВОЛОШИНА вселяє в громаду: тепло у Кам’янці є! Світло – є! Зарплати виплачуються вчасно! Затяжні борги реструктуризовано!

Однак сьогодні я хочу відійти від звичного образу Валентини ВОЛОШИНОЇ як жінки-політика та показати Вам її людські якості.

Бачив Валентину не тільки в сесійній залі міської ради в статусі депутата, коли вона однією з перших, і навіть серед колег-чоловіків, підтримала проголошення Незалежності України; не тільки на майдані під час Помаранчевої революції, коли вона закликала кам’янчан обрати свободу та демократичні цінності; не тільки тоді, коли стала однією з перших жінок-підприємців міста і на громадських засадах, з прибутку  від власного бізнесу, почала утримувати міську організацію Червоного Хреста, але й у стражданнях – розбитою та покаліченою після страшної автокатастрофи та під час реабілітації після неї.

З Валею я познайомився так давно, що, мабуть, тепер не пригадаю вже ні числа, ні місяця. Вона була тоді зовсім молодою, чарівною жінкою, якою, до речі, залишилася і до сьогодні. Найперше, що мене вразило у ній, це її промениста посмішка. Саме цю посмішку вона проносить через усе своє життя, і навіть у годину найважчих випробувань Валентина Петрівна не втрачає присутності духу та впевненості. Можливо, тому все, що вона задумує, їй вдається.

Познайомилися ми у сфері медицини, до якої обоє належали, адже я був головним лікарем міської лікарні, а Валя працювала тоді старшою медичною сестрою у міській дитячій лікарні. Далі її захопила громадська діяльність у Червоному Хресті. Це справді була робота до снаги Валентині; вона жила нею, віддавалася їй повністю, постійно знаходячись у пошуку нових ідей і проектів, цікавих для громади міста, реалізовувала їх так само впевнено і чітко, допомагаючи людям і переймаючись їх проблемами. Мало кому відомо, що з Червоним Хрестом Валентину Петрівну пов’язують не тільки благі наміри, але й таємниця збереження її роду з часів Жовтневої революції 1917 року. Але про цю таємницю може розповісти тільки сама Валентина.

Двадцять років тому, коли Валя вперше була обрана депутатом, її підтримала не лише громада міста, але й представники релігійних конфесій – православний єпископ Лаврентій КОБЛЯ та католицький єпископ Йосип БУДРЯВИЧУС. Вони щиро розповідали людям про Валентину Петрівну, адже її сміливі для тих часів дії були направлені на відродження та розбудову християнських святинь міста. Вперше депутатом міської ради стала жінка, щирими друзями якої були священики.

Мені добре запам’яталася наша з Валентиною ВОЛОШИНОЮ та Михайлом АНОСОВИМ ділова поїздка до Вільнюсу. 1991 року в колишніх республіках СРСР саме стояла «політична погода», а там, у Вільнюсі, Валентину Петрівну зустрічав католицький єпископ, і ми відчували, що він зустрічає нас не як посадовців, а як друзів Валентини.

Саме тоді ми мали нагоду вперше познайомитися з роботою Міжнародної благодійної організації «Карітас», побачили масштаби її роботи, і Валентина загорілася ідеєю відкрити представництво «Карітасу» в нас, на Поділлі. Тож можна сказати, що становлення українського «Карітасу» в нашому регіоні не відбулося би без її участі. Валентина завжди цікавилася багатьма речами. Зокрема, у Вільнюсі ми спілкувалися з представниками української діаспори, і мене тоді здивувало, що українці, які проживають за кордоном, знають про Україну більше, ніж ми.

Думаю, саме в цей час Валентина Петрівна формувалася як політик, людина з передовими поглядами на життя, розумінням національної ідеї. У депутатському корпусі, де ми працювали спільно, я мав можливість спостерігати за нею, бачити її щирі намагання бути корисною громаді, завжди захоплювався її відчуттям справедливості та по-чоловічому гострим, проникливим розумом.

Я вже розповідав, що у житті Валентини ВОЛОШИНОЇ був період, коли вона займалася приватним бізнесом і в депутати прийшла саме від бізнесу. Її сильні якості розкрилися тут досить потужно, адже їй випало бути бізнес-леді у не найлегші часи становлення української державності. Проте чесність, відкритість, уміння знаходити компроміс та у потрібний час мобілізовувати всі свої сили допомагали Валентині і в бізнесових справах. А ще – велика працездатність та уміння бачити, вирізняти та розуміти головне.

Де би Валентина ВОЛОШИНА не знаходилася, в якому би статусі не була, вона завжди виявляє бійцівські якості: вірна своїм переконанням, відповідальна, прониклива, водночас – відкрита та щира. У співпраці з нею я ніколи не відчуваю фальші чи «подвійного дна». І тільки її посмішка завжди залишається незмінною.

…Так сталося, що Валя потрапила у серйозну автокатастрофу. Я приїхав до неї у лікарню: вона лежить, ноги поламані, вся поламана, у забоях, синцях і через силу усміхається. Ні сльози, ні нарікання, ні жалоби… Тільки велика сила волі в погляді та віра у те, що обов’язково одужає та знову буде ходити. Тільки через декілька років Валентина повернулася до справ – на практично знищений свій бізнес і знову почала  працювати, а не скаржитися на долю. Мало хто знає, що у Києві, у Маріїнському палаці, музеї імені Айвазовського красується кришталь її виробництва.

Така сила волі зазвичай піднімає титанів, покладаючи на їх плечі небесне склепіння. Сьогодні воно у переносному значенні – склепіння проблем нашого міста – вже знаходиться на Валиних плечах. І поки чоловіки змагаються у красномовстві на здоровенних яскравих плакатах, розвішаних по місту, вона непохитно тримає те склепіння, «розрулюючи» складні ситуації, надихаючи свою команду та однопартійців рухатися вперед, до перемоги.

Поки інші змагаються у словесах, хто ж гідний бути мером Кам’янця, вона, по суті, сьогодні є ним! І як би нині громаді та міській владі не було важко у зв’язку із затриманням міського голови та керуючого справами, відсутністю двох заступників, Валентина ВОЛОШИНА та ї команда працюють над тим, аби громада міста не залишилася без тепла в оселях, світла та газу. Вчасно, навіть на декілька днів раніше, виплачується заробітна плата.

Тільки сліпі не можуть побачити, що всі благі починання та справи Анатолія НЕСТЕРУКА продовжує саме вона, Валентина ВОЛОШИНА, піклуючись про громаду, її добробут і комфорт. Я знаю, що жінці для того, аби об’єднати та згуртувати чоловіків, які працюють у її команді та кожен з яких є фахівцем своєї справи, потрібна велика дипломатична майстерність, зрештою, сила волі. Але я так до кінця і не розумію, звідки вона береться у тендітній Валі. Це і є її головною загадкою. Можливо, з дитинства, адже вона у сім’ї була старшою серед трьох сестер. Можливо, зі щоденних випробувань, роботи у дитячому будинку, далі – у дитячій лікарні… Виховати двох доньок, зберегти свою родину, встигати усім цікавитися, здобувати вищі освіти і діяти, діяти, діяти… Це велика відповідальність для жінки.

Гадаю, саме відчуття постійної відповідальності сформувало її особистість, яку на теренах Кам’янця-Подільського часто порівнюють із феноменом Юлії ТИМОШЕНКО. Не кидати розпочатої справи на півдорозі, йти до кінця, уміти тримати слово, не лякатися випробувань… Це – по-чоловічому, тому Валентину Петрівну поважають і визнають її авторитет справжні чоловіки. Навіть опоненти.

Валентина ВОЛОШИНА – не просто боєць. Вона – великий боєць. Як чоловік, можу з упевненістю сказати: не кожному з нас до снаги бути і залишатися бійцем. А вона – може!

Жінка, дружина, мати, громадський діяч, політик… Вона поєднує в собі всі ці якості, а вони, на мою думку, необхідні для людини, яка керує містом, адже мер – посада, яка, без перебільшення, вінчає людину з громадою, спонукає любити людей, дбати про них та їх майбутнє, уміти делегувати обов’язки, консолідовувати, працювати злагоджено та системно.

Моя родина любить і поважає Валентину Петрівну. Мені часто доводилося спілкуватися і з її чоловіком, Володимиром Климентійовичем, як у професійній площині, адже ми обидва очолювали потужні на той час медичні заклади міста, так і в неофіційній обстановці. І я завжди відчував, що це сім’я, де традиції, взаємоповага та згода – понад усе! Ті випробування, які випадали на її долю, не змогли ні зламати її духу, ні стерти з її обличчя щирої та доброзичливої посмішки, лише відшліфували грані її характеру, прагнення бути носієм добра та віри у майбутнє.

…Чомусь мені пригадалася велична будівля міського костелу, який став свідком не одних ворожих нашесть, але сьогодні на турецькому мінареті красується золота статуя Діви Марії, що височить над містом. Вона вселяє великий спокій і любов, впевненість у завтрашньому дні. Можливо, це пророкування, бо Кам’янцю сьогодні дійсно потрібен спокій…

Ось і вся моя правда про Валентину ВОЛОШИНУ.

 Анатолій ЛОНТКОВСЬКИЙ, лікар-нейрохірург.