МАЖОРИТАРКА VS* ПРОПОРЦІЙКА: КОМУ І ЩО ВИГІДНО?
– Василю Володимировичу, з кожним днем із високих політичних трибун та екранів телевізорів лунає все більше заяв про необхідність реформування законів про місцеве самоврядування в Україні. Кому вигідні розмови на цю тему?
– Як не парадоксально, але про ці реформи вигідно говорити всім політичним силам, які беруть участь у виборчому процесі. Про них, до речі, вже говорять майже 20 років. Однак за цей час далі розмов справа так і не дійшла, а ті непослідовні кроки, які реалізовувались, були, скоріше, не спробами покращити систему, а намаганням якомога краще прилаштувати її до провладних політичних сил. І не більше.
– Чи зміниться на краще стан місцевого самоврядування після проведення реформ вітчизняної виборчої системи, про які, до речі, останнім часом також говорять чимало? Якою саме, на Ваш погляд, повинна бути ця система?
– Стан системи місцевого самоврядування в Україні може бути покращений лише завдяки комплексним реформам, спрямованим, насамперед, на створення максимально незалежних від центру органів місцевого самоврядування. Наприклад, обласні та районні ради в тому вигляді, в якому вони існують сьогодні, взагалі не потрібні. Вони вже давно перетворилися на структури, які лише створюють видимість місцевого самоврядування, адже і обласні, і районні ради позбавлені права створювати підконтрольні та підзвітні їм виконавчі органи. Крім того, не маючи у своєму розпорядженні достатньої кількості матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для реалізації наданих їм повноважень, райради та облради змушені передавати їх відповідним державним адміністраціям, які дублюють їх функції. Така система повністю нівелює та спотворює принципи місцевого самоврядування в Україні. Щодо реформ виборчої системи, то вони є важливою складовою комплексу дій, які можуть покращити стан місцевого самоврядування.
Головний же критерій обрання тієї чи іншої виборчої системи – її максимальна ефективність. Ефективність пропорційної системи шкутильгає через уникнення депутатами прямої політичної відповідальності перед своїми виборцями, більшість яких просто не знають в обличчя власних
обранців. Крім того, ця система створює умови для партійної диктатури всередині партії та нехтування інтересами пересічного виборця. В результаті «партизації» органи місцевого самоврядування стають недієвими та перетворюються фактично на майданчики для піару політичних партій, а точніше їх вождів. Дещо кращою для місцевого самоврядування
є мажоритарна система, яка сприяє безпосередньому контакту депутата з виборцями, більшій відповідальності та відстоюванню інтересів тих районів (мажоритарних виборчих округів), за якими вони обиралися.
– Однак і мажоритарка таїть у собі чимало небезпек…
– Так. Основна небезпека в тому, що мажоритарна система продукує формування неструктурованого представницького органу. В даному випадку – місцевої ради. Її неструктурованість буде визначатися відсутністю сталої більшості. Натомість можуть існувати дрібні (ситуативні) депутатські об’єднання, що досить часто робитиме роботу ради малоефективною. Проте вихід із цієї ситуації може бути реалізований шляхом формування більшості навколо конкретної особи (лідера), якою в Кам’янець-Подільській міській раді може виступити міський голова.
Існують й інші небезпеки мажоритарної системи: можливості використання адміністративного ресурсу, погроз, залякувань, а також купівлі голосів за гроші, гречку, цукор і разові соціальні допомоги. Фактично це головні інструменти ведення виборчих перегонів для правлячих сил. Тому не виключено, що перспективи використання адмінресурсу та його різновидів під час виборів до місцевих органів влади є однією з причин активного пропагування Партією регіонів переходу на мажоритарну систему.
– Можливо, альтернативу класичним мажоритарній і пропорційній виборчим системам варто шукати в їх модифікаціях?
– Так. Вважаю, що найбільш вдалим кроком при реформуванні виборчого законодавства України щодо виборів на місцевому рівні може бути перехід до пропорційної системи з відкритими списками. Це дозволить зберегти партійну ідентифікацію та дасть можливість виборцю голосувати не за весь список, а за конкретного депутата із цього списку, який цілком логічно може представляти інтереси того чи іншого району міста.
– Вадиме Юрійовичу, чи погоджуєтеся Ви з міркуваннями колеги?
– На мою думку, купувати голоси можуть і при пропорційній системі. До того ж сьогодні для того, щоб потрапити до представницького органу, кандидату в депутати необхідно знаходитися на провідних позиціях у списках, що формуються політичними партіями (точніше їх лідерами), а отже, у більшості випадків, володіти «особливими заслугами» перед керівництвом відповідної політичної сили. Більше того, існує стратегія, відповідно до якої використовуються імена відомих у місті осіб для здобуття більшої кількості голосів. Але після оголошення результатів виборець дізнається про їх відмову отримувати депутатський мандат, що призводить до автоматичної заміни цих осіб на інших за списком, нерідко з дуже сумнівною репутацією.
Ще одним ганджем пропорційної системи є те, що дуже часто симпатії та антипатії виборців до певних лідерів політичних сил на загальнодержавному рівні є визначальними у виборі політичної партії на рівні місцевому. Тому вміло зміню-ючи партійні квитки та ховаючись за популярними брендами нових партій, депутати місцевих рад можуть легко зберігати свої позиції у місцевому представницькому органі, ускладнюючи процес його оновлення. Наприклад, як показали результати мого дослідження ступеня оновлення депутатського складу Кам’янець-Подільської міської та районної рад з 90-х років до 2006 року, суттєво знизився він саме 2006-го, коли було введено пропорційну систему виборів. Так, у нашій райраді після виборів 2006 року залишилось аж 48 відсотків (!) депутатів попередньої каденції. Після виборів на мажоритарній основі 2002 року таких людей було 27,3 відсотка, а 1998 року – лише 19,7 (!).
Подібна тенденція спостерігається і в міськраді. 2006 року з минулої каденції до її складу було переобрано 32 відсотки депутатів (для порівняння: їх відсоток 1998 року становив лише 18). Фактично пропорційна система дозволяє приходити до влади людям, які лише прагнуть захищати свої бізнес-інтереси та при цьому не несуть відповідальності перед людьми. Тому я підтримую мажоритарку.
– Василю Володимировичу, більшість представників нинішньої влади впевнено називає датою наступних виборів до місцевих органів влади 27 березня 2011 року. Однак деякі політологи схильні вважати, що вони відбудуться через 90 днів після набуття чинності цьогорічного бюджету, тобто восени 2010 року. Якою, на Ваш погляд, є найімовірніша дата цих виборів?
– Вона буде залежати від декількох факторів, одним з яких, за теперішніх умов, буде слугувати рейтинг і рівень підтримки українським суспільством Партії регіонів, яка на сьогодні сконцентрувала у своїх руках усю повноту державної влади. За таких обставин вибори можуть відбутися восени, коли Партія регіонів ще не зазнає серйозного зменшення електоральної підтримки, оскільки до того часу збережеться тенденція звинувачувати у всіх негараздах колишню владу. В іншому випадку дата виборів може бути максимально наближеною до парламентських перегонів, тобто до 2012 року. Це пов’язано з тим, що розкручування політичних брендів тих чи інших політичних сил формує так зване голосування за аналогією, коли виборець голосує за політичну партію до Верховної Ради України та, за аналогією, до місцевих органів влади. Така ситуація цілком влаштовує потужні політичні структури, які функціонують навколо конкретного політичного лідера. Саме тому проведення місцевих виборів може й відбутися 2011-го і навіть на початку 2012 року. Проте це буде сер-йозним порушенням Конституції України, яка цілком точно визначає терміни повноважень органів місцевого самоврядування. Саме тому найбільш імовірним терміном виборів залишаються вересень-листопад 2010 року.
*VS скороч. від лат. «versus» – «проти».