ЦЕЙ НЕВЛОВИМИЙ ГАЗ
Сьогодні аж ніяк не доводиться сперечатися довкола ролі природного газу в побуті людини. Як запеклим скептикам, так і прихильникам газифікації потрібно зрозуміти і постаратися дати відповідь на два важливі запитання: «Чому в нашому районі так довго розтягнувся у часі прихід цивілізації у вигляді газифікації?» та «Що потрібно зробити, аби його пришвидшити?»
БЕЗ «БУМАЖКИ» – ГАЗ «БУКАШКА»
В основі будь-якої справи має лежати документ, який її регламентує, підказує наступні дію, крок і вчинок. До прикладу, для підприємця – це так званий бізнес-план, для вчителя – конспект уроку, для лікаря – норми МОЗу тощо.
Сьогодні на роль «Конституції» у процесі газифікації району має всі шанси претендувати прийнята депутатами райради у лютому цього року програма під назвою «Газифікація населених пунктів Кам’янець-Подільського району на 2011-2015 рр.».
Щоправда, на переконання голови районної ради Івана РОМАНЧУКА, цей документ аж ніяк не мав би бути головним постулатом у плані проведення блакитного палива до сіл району.
– Перед тим, як затверджувати будь-яку програму із газифікації, потрібно було створити генеральний план газифікації району, – зазначає Іван Михайлович. – Коли цього немає, все робиться хаотично та незважено.
КОМУ ВИГІДНИЙ ХАОС?
Чи варто нині ототожнювати процес газифікації району від його початку до сьогодні зі славнозвісною риболовлею у каламутній воді?! На це запитання важко відповісти одразу та однозначно.
Можна бути пристрасним опонентом голови районної ради Івана РОМАНЧУКА чи, навпаки, його палким прибічником, але заради справедливості мусимо визнати, що, дійсно, без генерального плану розвитку району, а з ним – і генерального плану газифікації Кам’янеччина на сьогодні втратила достатньо як у часі, так і в коштах.
На превеликий жаль, нині ніхто не може (або не хоче) дати пояснень, чому з початком газифікації району влада так і не спромоглася сформувати загального принципу гри у газифікацію. Навпаки, за всі ці десятки років ми щоразу бачили, як змінювалися пріоритети, а з ними – і правила.
Ні для кого не таємниця, що кожного разу з приходом нового керівника району змінювався і головний напрямок газифікації краю. За цей період куди «в першу чергу» тільки не подавали блакитного палива – у Стару Ушицю, Жванець, Сокіл, Оринин…
Ця багатовекторність нагадувала про ще одну звичку: бути Раком, Щукою та Лебедем. Врешті-решт, віз, точніше газифікація району, і справді ще донедавна залишався на місці. Показник із газифікації району був одним з найгірших не лише в області, а й в Україні.
Смішно сказати, але до 2006 р. в районі було газифіковано лише 13 зі 122 населених пунктів. За стільки років не вироблено жодного стратегічного напрямку. Все, що газифікувалося, розраховувалося на одне-два села, а далі – хоч потоп.
Наприклад, нині фахівцям складно пояснити, чому газопровід діаметром 219, прокладений до ДП «Довжоцький спиртозавод», там і закінчився? Чому цей трубопровід не попрямував далі, у бік Жванця? І лише завдяки титанічним зусиллям вдалося газифікувати Колибаївку.
Інший приклад: як так сталося, що коли газифікували сс.Кам’янка та Слобідка-Кульчієвецька, в цей самий час «забули», що цей газопровід повинен мати продовження аж до Старої Ушиці. Знову ж «помилилися» з діаметром труби?
Схожа помилка криється у напрямку газифікації Орининського напрямку. Не менш парадоксальна ситуація із газифікацією Сокільської сторони. Нині у сейфах макулатурою лежить проектно-кошторисна документація, яка дозволяла прокласти газопровід у цьому напрямку з Хотина. Якби цей проект було здійснено, то нині не довелося би десятки кілометрів проводити газогін і витрачати мільйони гривень. Тут знову можна поставити запитання: «Кому це вигідно?» Відповідь проста і неоднозначна: «Нікому та всім».
Процесом газифікації району керували всі та все, крім, звичайно, здорового глузду. Ми схильні вважати, що одним з головних «рушіїв» такої газифікації було чиновницьке самолюбство, амбітність і недалекоглядність: до певної дати газифікувати село, а далі…
Інше, що також відзначив і голова райради Іван РОМАНЧУК і це ж задекларовано у програмі із газифікації, – відсутність єдиного замовника та виконавця робіт. На цьому слід зупинитися детальніше. На ринку газифікації району працює декілька організацій. Найбільшим заробітком для них є якраз не прокладання так званого підвідного газопроводу до села, а навпаки, їх цікавить сам населений пункт.
– Для таких підрядників головне – село, – стверджує і голова райради. – Вони прийдуть до дядька, поставлять пару труб, і декілька тисяч заробили. Їх не цікавить, куди цей газогін піде далі і чи піде він взагалі. Вони сьогодні заробили, і слава Богу.
Нині важко порахувати скільки коштів і часу було втрачено через таку газифікацію. Можна лише уявити і здогадуватися, що йдеться про мільйони втрачених грошей і роки життя без природного газу.
ТО СОКІЛ ЧИ ОРИНИН?
Схоже, що гра у газифікацію по-кам’янецьки триває і досі. Наприклад, важко зрозуміти, який напрямок газифікації району нині для влади є пріоритетним і чому. Все в тій же програмі із газифікації, затвердженій депутатами райради, на першому місці стоїть Орининський, проте факти і цифри говорять про інше – Сокільський. Скажете, що не важливо, оскільки і там, і там – люди. Це правда, але… Є декілька «але»…
На останній прес-конференції для представників місцевих ЗМІ керівники району – голова райради Іван РОМАНЧУК і голова РДА Михайло ЖЕЛІЗНИК – самі торкнулися теми спростування чуток щодо того, що, мовляв, між ними пробігла чорна кішка. Воно би нічого, адже існує конфлікт чи його немає між представниками обох гілок влади, – справа їхня. Однак ця чорна кішка пробігла саме через газову трубу. Іншими словами, говорять, що Іван Михайлович і Михайло Дмитрович розійшлися у баченні процесу першочерговості газифікації району.
Не секрет, а Іван Михайлович ніколи і не приховував, що він відстоює першочерговість газифікації Оринина і цього напрямку. Як аргумент, наводив такі цифри: після газифікації с.Оринин і сіл, які входять до складу цієї сільської ради, з блакитним паливом будуть понад 2900 жителів. Зрештою, так звана Орининська зона включає в себе 10 територіальних громад, де мешкає понад 15 тисяч осіб. Також на користь першочерговості газифікації Оринина наводився і той факт, що по селу вже повністю закінчено прокладання газогону і підведення його до домівок.
Чесно кажучи, зацікавленості у керівника адміністрації насамперед газифікувати той чи інший напрямок немає хоча би тому, що с.Довжок, де живе Михайло ЖЕЛІЗНИК, давно вже газифіковано. Та якщо зрівняти Сокільський напрямок з Орининським, то і справді, більшість цифр говорять про перевагу останнього..
Знову не можна не погодитися з головою районної ради Іваном РОМАНЧУКОМ, що головна суть криється у Дністрі.
– Чому потрібно довести газ до Сокола?! – задає риторичне запитання Іван Михайлович. – Це ж, вибачте, не портове місто. Це нижче середнього населений пункт у районі, де проживає трішки більше 600 чоловік. І тут у жодному разі не хочу нікого образити, адже всюди живуть однакові люди, наші з Вами земляки. Мета першочерговості газифікації Сокільського напрямку в тому, аби довести газ до Дністра. А чому до Дністра?! Мені здається, тут усім зрозуміло. Потрібно подивитися, хто на якій ділянці там будувався чи ще має це робити…
Неоднозначності до першочерговості газифікації додає і процес виділення коштів на їх освоєння. Планувалося, що на Сокільський напрямок мало бути направлено 12,8 млн.грн., на Орининський – близько 5,8 млн.грн. Проте сьогодні ці цифри об’єднані, а в голови райради є підозри, що вони підуть на газифікацію лише одного напрямку.
– Загалом, цих коштів і справді би вистачило, щоби повністю газифікувати південь нашого району, включно із Жванцем, Ходорівцями, Ластівцями, Збручем, Ісаківцями і Княгинином, – вважає Іван РОМАНЧУК.
А як же бути з Оринином?! Голова райради нам розкрив деяку таємницю. Мовляв, є обіцянка народного депутата Інни БОГОСЛОВСЬКОЇ щодо сприяння у виділенні коштів на газифікацію саме Орининського напрямку.
Проте це, так би мовити, є запасним шляхом відступу. Іван Михайлович сподівається відстояти вже гарантовано виділені кошти.
КОМУ 2012, А КОМУ І 2011
Проривом у газифікації району стали останніх п’ять років. Бажаємо того чи ні, але тут потрібно віддати належне насамперед «помаранчевій» владі. З 2006 р. до сьогодні в районі газифіковано 29 населених пунктів, коли за десятки попередніх років – лише 13.
Якщо «біло-блакитним» на сьогодні вдасться реалізувати все задумане, то минула, доволі продуктивна у плані газифікації, п’ятирічка, може цілком вміститися у три, а то і два роки.
До прикладу, цього року, крім уже газифікованих Шутновець, Устя, Великої Слобідки, має всі шанси урочисто запалати блакитне паливо в Оринині, Теклівці, Ріпинцях, Приворотті, Острівчанах, Ходорівцях, Княгинині, Ластівцях, Збручі та Ісаківцях. І вже у першому півріччі наступного – у сс.Фурманівка, Врублівці, Яруга та Станіславівка.
2012 р., цілком імовірно, блакитне паливо може запалати у таких селах: Залісся Перше, Кізя, Адамівка, Шустівці, Ніверка, Чорнокозинці, Параївка, Мілівці, Вільне, Кізя-Кудринецька, Кудринці, Завалля, Вітківці, Підпилип’я, Добровілля, Подоляни, Руда, Цвіклівці, Межигір, Сокіл, Гаврилівці, Каветчина, Гринчук, Бабшин, Слобідка-Малиновецька, Жванець і Брага.
Існує план підведення газопроводу і на 2013 р. Але це далека перспектива. Також далекою, якщо не примарною, залишається перспектива газифікації і Староушицької сторони.
Наявність Староушицького напрямку в програмі газифікації на 2015 р. – це, скоріше, дипломатичний крок депутатів райради, ніж їхня віра в те, що цей напрямок і справді колись та й побачить блакитне паливо.