НА ЧИЮ ГОЛОВУ ВПАЛА БАШТА?

1 серпня, близько 16.00, обвалилася зовнішня стіна однієї із башт Старої фортеці – Нової Західної. 

Очевидці події стверджують, що гуркіт падаючого каміння було чути аж на Татарисках. Але насправді цей обвал прогримів на всю Україну, а його відлуння вже наступного дня перетнуло кордон. Так само, як втрата під час пожежі архіву у квітні 2003 р., руйнування Польської брами в лютому 1999 р., пожежа в Домініканському костелі у липні 1994-го та 2009-го – у костелі Домініканок… 

Мимоволі приходиш до висновку, що Ка м’янець із кандидата до світової спадщини ЮНЕСКО перетворився на головного претендента до Книги рекордів України – за кількістю втрачених па м’яток. 

Безповоротно втрачено історичні документи архіву та цінні фрески у Домініканах, а «відбудову» Польської брами не всі наважуються назвати реставрацією…

Втрата будь-якої частки нашого історичного надбання завжди болісно відображається на патріотичних відчуттях кам’янчан. Справедливе обурення примушує вже не просто запитувати, а кричати на весь голос: «Хто ж у цьому винен і хто відповість за зруйноване минуле?!». Парадоксом подій 1 серпня стало те, що башта, яка зазнала руйнування, не простояла і чотирьох років після реставрації…  

Як розповідає співробітник музею Ольга ВЄНГРОВА, котра чергувала того дня у фортеці, близько 16.00 вона почула гучний гуркіт і побачила стовп пилу з боку Нової Західної башти. Побачивши, що сталося, одразу ж зателефонувала директору історичного музею-заповідника Віктору ТРАВІНСЬ­КО­МУ, котрий негайно по­­відомив про обвал службу МНС і керівниц­тво міста.

– Першою думкою було: «Чи не постраждали люди?» – коментує подію Віктор Степанович, – адже цією стежкою під стінами Нової Західної вежі постійно проходять мешканці Карвасарів і туристи. Дуже непокоївся, але МНСники запевнили, що під завалами людей немає. Існує загроза руйнування ще однієї частини стіни, тому об’єкт було огороджено та взято під охорону.  

Цікавою була реакція туристів. Вони, схоже, зраділи, що опинилися в епіцентрі такої неординарної події та одразу ж кинулися фотографуватися на фоні обвалу. Рух по небезпечній стежці, незважаючи на огородження, повністю не припинився…

Менш ніж за годину після обвалу відбулася виїзна нарада за участю міського голови Михайла СІМАШКЕВИЧА, його заступників і депутатів міськради. На місці події також побували директор НІАЗу Василь ФЕНЦУР і науковий керівник реставрації Старого замку, автор проекту реставрації Нової Західної башти Ольга ПЛАМЕНИЦЬКА, котра саме перебувала у Ка­м’янці. Того ж дня, згідно з розпорядженням міського голови, було створено спеціальну комісію з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, що виникла через обвал башти Нової Західної, яку очолив перший заступник міського голови Григорій ГОРШУНОВ. За словами Григорія Івановича, комісія має вивчити документи з проектування та виконання робіт. Головному архітектору міста Ігорю ПИРІЖКУ доручено взяти пояснення від автора проекту Ольги ПЛАМЕНИЦЬКОЇ. Прохання журналістів дозволити бути присутніми на першому засіданні комісії 2 серпня Григорій Іванович відхилив, але повідомив, що до 5 серпня комісія має зробити попередній висновок щодо причин обвалу башти. Зрозуміло, що більш детальний аналіз зроблять експерти: чи це були недоліки проекту, чи недоліки виконання робіт, чи інші причини. 

Втім головного винуватця руйнування башти названо уже в перший день: це… вода. Сильні зливи цього літа стали останньою краплею у тих руйнівних процесах, бо, як з’ясувалося після обвалу, вода непомітно протікала у товщі 3-метрових стін башти, зведених за технологією бутового мурування. Тобто сама стіна є «сендвічем» із зовнішньої та внут­рішньої вимуруваної поверхні, простір між якими заповнюється бутом у вигляді каміння, землі та вапняного розчину. Такі стіни бу­ли стійкими проти артилерійських обстрілів. Проте коли впало мурування Нової Західної башти, ми побачили, що бут був сумішшю каміння та піску.

– Саме цю вежу підірвали турки 1672 року, коли брали штурмом Ка­м’янець,  – пояснює Ольга ПЛАМЕНИЦЬКА. – На той час вона мала таку ж п’ятикутну форму, як і Нова Східна (башта з криницею). Турки нашвидкоруч відбудували башту в теперішньому вигляді на поганому розчині, а всередину закидали каміння та пісок дрібної фракції, який не міг тримати це каміння вкупі. Всередину муру, судячи з усього, тривалий час потрапляла вода, проникаючи саме вглиб буту. Взимку вода замерзала, розпираючи стіни, а внаслідок злив набралася критична маса вологи, що й спричинило зсув мурування.

Загрозливі ознаки руйнування стіни було помічено близько місяця тому. Тоді провели фотофіксацію тріщин, що там з’явилися. Міська влада звернулася до Київського інституту пам’ятко-охо­ронних досліджень, звідки 4 серпня до Кам’янця мали прибути спеціалісти. Башта чекати не стала…

Однак, як ми вже сказали, саме на цій башті у 2003-2007 рр. велися реставраційні роботи. Витрачено було близько мільйона гривень з Державного бюджету: 2003 р. – 60 тис., 2004 р. – 50 тис.., 2005 р. – 190 тис., 2006-2007 рр. – 694 тис.грн. Ще перед початком реставраційних робіт у дефектному акті було зафіксовано аварійний стан цих стін, і проект реставрації передбачав їх зміцнення розчином. Втім сама історія реставрації цієї (та й не лише цієї) башти сьогодні виглядає, наче захоплюючий детектив. Ми не можемо бігти з виснов­ками попереду експертів, однак є ціла купа запитань, відповіді на які можуть дати ключ до причин руйнування пам’ятки. Зокрема і те, чому протягом 2003-2007 рр. тричі змінювалися проектанти та підрядники? Як розповідає голов­ний архітектор міста Ігор ПИРІЖОК, роботу розпочинав Державний науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування (ДІТІАМ), а закінчувала фірма «Донжон». Першим підрядником було під­приємство «Ка­м’янець-По­дільськреставрація», далі – КП «Комунбуд» і фірма «Пілон». Виникає запитання: а чи всі зазначені організації мають відповідну ліцензію на проведення реставраційних робіт? 

Більше того, і технічний нагляд за здійсненням реставраційних робіт у різний час здійснювали різні організації. При такій кількості дійових осіб пошук відповідального за якість реставрації нагадує дитячу гру в піжмурки, чи, точніше, у третього зайвого. А «зайвим» може виявитися, наприклад, НІАЗ «Ка­м’янець» – організація, яка но­мінально займається охороною пам’яток на території Старого міста і повинна б контролювати хід реставраційних робіт, але фактично не має впливу на хід реставраційних робіт. І знову ж таки запитання: чому замість фахівців реставрацією керували комунальники, котрі допустили, наприклад, таке грубе порушення технології, як застосування цементного розчину, що призвело до насичення стін вологою?

Єдиною незмінною особою, що має відношення до реставрації Нової Західної вежі, є автор проекту реставрації Ольга ПЛАМЕНИЦЬКА, котра здійснювала авторський нагляд. Вона переконана, що причиною руйнування башти став не її проект. 

– Основна проблема у тому, що реставраційні роботи потрібно починати і закінчувати у стислий термін, – говорить Ольга Анатоліївна. – Ми почали реставраційні роботи на Новій Західній башті 2003 року, потім щороку робили по шматочку і так і не закінчили. Зокрема, не просочили спеціальними засобами деревину галерей, тому всі дерев’яні бруси покололися, не закінчили гідроізоляції між цією галереєю та стіною – так і залишили, сподіваючись на надходження коштів наступного року. А їх не виділили… 

Чому ж усе-таки Нова Західна башта з її «неякісною відбудовою нашвидкоруч» турецькими майстрами простояла понад три століття майже без реставрації (якщо не враховувати консерваційних робіт у 60-ті роки), рухнула саме тоді, коли їй приділили уваги на мільйон гривень? Реставрація – справа дуже складна та кропітка. Головний принцип реставратора, як і лікаря, – «Не нашкодь». Тут недопустимий підхід до справи, як у звичайному будівництві: кожен камінь повинен лягти на своє чітко визначене місце, кожен матеріал мусить бути ретельно підібраний, кожне архітектурне рішення мусить бути ретельно прораховане. 

Із Новою Західною баштою в ході реставрації відбулося занадто багато змін: було добудовано її завершення: парапет із бійницями по периметру та бетонні перекриття замість де­рев’яних, які були раніше. Ця башта, за версією автора проекту реставрації, історично не мала даху, її верхня галерея призначалася для гармат. У процесі добудови завершення на верхньому майданчику башти утворився забетонований «басейн», для відведення води із якого було зроб­лено два кам’яні жолоби. Однак, судячи з усього, вода відводилася неефективно та просочувалася всередину мурів, зволожуючи бут.

Реставрації завершено так і не було, на балансі музею Нова Західна башта значилась як об’єкт незавершеного будівництва та останні півроку була закрита для екскурсантів. Обме­жує музей доступ і до об’єктів зі списку небезпечних (аварійних) ділянок у Старій фортеці, до яких входять, зокрема,  зовнішній периметр Старого замку (обвал каміння з лівого боку східної стіни, аварійний стан арки та стіни Південного дворика; обвал основи башти Білої з південного боку), внутрішній периметр Старого зам­ку (аварійний стан арки на Північному дворику – перехід між баш­тами Водна та Рожанка; зсуви каміння перехідних галерей, обвал каміння над входом другого ярусу Денної башти; аварійний стан Малої Західної башти, небезпечний стан арочного входу в башту Рожанку). 

Висновки спеціальної комісії щодо причин обвалу башти, резюме експертів ще попереду, а поки що ми звернулися по фахові коментарі.

Директор НІАЗу «Кам’янець» Василь ФЕНЦУР:

– Мені довелося пережити і пожежу в архіві, і обвал стіни Польської брами. Аварії на пам’ятках сприймаються кожного разу з болем… І гірко усвідомлювати, що такі випадки можуть повторюватися. Справа навіть не в коштах на реставрацію, а в тім, щоб її здійснювали фахівці, і робили це грамотно. Я лише щодо Старого замку можу навести чимало прикладів грубих порушень: зокрема, коли Нову Західну башту почали штукатурити цементним розчином, або коли на Північному дворику заходилися копати екскаватором… А там же культурні шари! Нам з великими зусиллями вдалося це припинити.

Міська влада дозволяє експерименти з новобудами у Старому замку: розібрали автентичний бастіон на північному мурі та вимурували новий, з вертикальними стінками, що суперечить принципам фортифікації. Ми свого часу колегіально прийняли рішення не будувати шпилястого завершення Лянцкоронської вежі, проти цього виступали також нині покійні історики – дослідники історії Ка­м’ян­ця Микола ПЕТРОВ та Іон ВИНОКУР, однак міська влада підтримала Ольгу ПЛАМЕНИЦЬКУ, котра насаджує місту доволі суперечливу концепцію відбудови фортеці. І таких прикладів десятки… 

Голова Військово-історичного товариства шанувальників історії фортифікації Ігор ДАНІЛОВ:

– Коли я дізнався, що впала башта, у мене просто впало серце… Тим паче, коли побачив, що решта стін також в аварійному стані і їх доведеться розібрати мало не до фундаменту. Я всі останні роки постійно критикував реставраційні роботи, що велися на території фортеці, оскільки там зроблено забагато недоречностей, які не мають нічого спільного з фортифікацією. У фортецю вкладено купу грошей, від яких можна було б мати якісно відреставровану фортецю, а не бутафорію. На жаль, в Україні немає фахівців з історії фортифікації, оскільки це наука, що об’єднує і архітектуру, і історію, і інженерне та військове мистецтво. Без цих комплексних знань неможливо виконати грамотний проект реставрації. 

Директор державного історичного музею-заповідника Віктор ТРАВІНСЬКИЙ:

– Великою помилкою було розпорошення коштів, виділених на реставрацію. Потрібно було взяти об’єкт і повністю зробити його від початку до кінця, а вже тоді братися до іншого, не забуваючи про консерваційні роботи. Та сьогодні у першу чергу потрібно не шукати винних, а зробити все для того, щоби башта була відбудована і не було допущено нових обвалів або нещасних випадків.

На мою думку, сьогодні пора припиняти досліди над Старим замком з розкопками й добудовами. Занадто багато втручання сучасними методами будівництва. От Папської башти ніхто не зачіпає – вона й стоїть. А на Північному дворику повним ходом ведуться роботи, там усе перекопано, і під час дощів вода просочується у підземелля та підтоплює відремонтований пристінний корпус. Я вже попередив автора проекту Ольгу ПЛАМЕНИЦЬКУ, що тепер 80% робіт там буде присвячено консервації. Предки вибачать, якщо ми десь не довчимо історії, але нащадки не вибачать, якщо впадуть башти. 

Я вважаю, що у місті повинно бути створено проектно-реставраційне бюро, таке, як було колись, і щоб воно на місці постійно займалося розробкою проектів реставрації пам’яток.

Нині міська влада має намір звернутися до Кабінету Міністрів України з проханням виділити кошти на відбудову об’єкта. Однак виникає резонне запитання: а чи погодиться Уряд знову виділити кошти після того, як місто так бездарно розпорядилося попереднім мільйоном? 

Є шанс отримати допомогу з Кабміну, якщо МНС зробить висновок, що руйнування вежі є наслідком стихійного лиха. Та попри численні плітки в Інтернеті, що башту «здуло вітром», «змило дощем» або ж «розкололо блискавкою», очевидною є сукупність чинників, які об’єднує банальна непрофесійність і безвідповідальність влади у справі охорони та реставрації пам’яток.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА:

Башта Нова (Західна), утворює західний зовнішній кут Старого замку. Збудована І.ПРЕТФЕСОМ 1542 р. як п’ятикутна. Вона була схожою на башту Нову Східну, але мала всередині стовп, на який спирався дах. З цієї башти було зручно вести обстріл західного оборонного рову. Башта була перебудована після штурму турками 1672 р. із заокругленням зовнішніх кутів, після чого набула такого вигляду, в якому перебуває і тепер.

Башта в плані є півколом діаметром 20 м, кінці якого сполучені прямою ділянкою завдовжки 10 м і прилягають до кута башти Денної. Стіни башти похилі всередину, мають товщину на рівні другого ярусу 3,3 м, а на рівні третього – 2 м. Їхня висота з боку рову – 12 – 15 м. У відбудованих у ході реставрації стінах третього ярусу знаходяться 10 бійниць. Нова Західна башта – найбільша за розмірами споруда замку – відображає перехідний етап від середньовічної фортифікації до нової.