ХАОС, ЯКИЙ ВЕДЕ В НІКУДИ

Минулого тижня в «ПОДОЛЯНИНІ» були надруковані декілька думок з приводу реформування медицини в районі. Одна сторона каже, що необхідно проводити реорганізацію, але при цьому не вказує як, інша виступає проти змін, не показуючи, яка має бути медицина.

Хочу також висловитися з приводу цього питання. Давайте обговоримо ситуацію, враховуючи думку людей, які отримують медичні послуги.

ПО-ПЕРШЕ. Чи по­трібні ФАПи в районі? Безперечно. Саме працівники ФАПів надають невідкладну медичну допомогу в селі. Саме вони є сімейними лікарями, знаючи проблеми кожної людини та кожної родини.

ПО-ДРУГЕ. Чи потрібні амбулаторії в районі? Переважно вони мають дублюючий характер або ФАПів, або ЦРЛ. Тому, як пункти невідкладної допомоги в окремо взятих населених пунктах району, вони непотрібні, але не в усіх.

ПО-ТРЕТЄ. Номерні лікарні мають право на існування тільки там, де є необхідність. Зокрема, у віддалених від райцентру населених пунктах. При цьому саме районна влада повинна взяти на себе зобов’язання з надання житла медперсоналу, фінансового та матеріального забезпечення медичного закладу.

НА ЗАВЕРШЕННЯ. Реорганізація медичної галузі повинна відбуватися, починаючи з голови. Тобто  спочатку потрібно визначитися, якою має бути ЦРЛ. Одразу ж виникає вже не нове запитання: «Чи є доречним існування двох медичних адміністрацій (міста і району) в одному місті?». Вже настав час зізнатися, що не все так добре в цьому царстві, й варто сказати бюрократії «ні».

І потрібно не тільки говорити про необхідність об’єд­нання медицини регіону, але й діяти. Крок за кроком, зберігаючи кадри, проводити реорганізацію з поглядом у майбутнє.

Дуже важливо змінити порядок фінансування медичної галузі безпосередньо на надання медичних послуг, а не на утримання мережі (йдеться про стаціонарні ліжка). Виходячи з цього, доцільним було б створити вузько­профільні міжрайонні спеціалізовані заклади або відділення (дерматологічні, наркологічні, хоспіси, перинатальні та ін. центри), а не плодити медичні заклади під родичів чи вигідних людей!

Вирішення багатьох проблем повинно відбуватися з урахуванням думки представників практичної медицини. При обговоренні слід розмежувати дві основні складові – фінансово-економічне забезпечення та управлінські кадрові ресурси в охороні здоров’я. На законодавчому рівні потрібно прийняти закон про обов’язкове медичне страхування. При цьому має бути чітке відокремлення безкоштовного гарантованого лікування та такого, за яке доведеться платити. І це повинно бути прозоро і зрозуміло для всіх.

В тому, що сьогодні відбувається, я не бачу зрушень у бік реорганізації, як і не видно грамотної та виваженої альтернативи. Хворі відмовляються від невчасних і неякісних послуг. Медики залишились зі своїми проблемами наодинці.

Це – хаос, який веде в нікуди.

Ростислав ЯРЕМА, громадський діяч.