В МІСТІ – ВІТАЛЬНЯ, А В СЕЛІ – СПАЛЬНЯ

Міська і районна влада намагаються вирішити певні суперечності, пов’язані з межуванням міста та району. Виявляється, для декотрих кам’янчан ці межі – майже поза межами реальності. Адже частина їхнього житла знаходиться в місті, інша – в селі. 

За словами начальника управ­ління Держкомзему в м.Кам’янець-Подільський Віктора КРАВЧУКА, Кам’янець успішно виконав вимоги щодо розроблення і затвердження Генерального плану міста, але при цьому було виявлено низку неточностей щодо межі. 

– Згідно із законом, межі міста за­тверджуються не районною і не обласною, а Верховною Радою України, – каже Віктор Іванович. – Ще 2 березня 2000 року її Постановою було визначено межі міста загальною площею 2787,1 гектара і приєднано три великі земельні масиви Гуменецької, Зіньковецької та Слобідсько-Кульчіє­вецької сільрад. Ці масиви прилягали до міста, прописка в людей була міська, але адміністративно вони належали до земель відповідних сільсь­ких рад. Тому з 2000 року їх приєднали до міста, і межа змінилася тільки в цих трьох місцях. 

Але справа в тому, що інші межі були визначені ще в 60-х рр. минулого століття. І сьогодні різні конфузні ситуації виникають саме через них. Наприклад, на вул.Карвасари люди, чиї будинки знаходяться по праву сторону, – живуть у Кам’янці-Подільському, а по ліву – вже в с.Смотрич. Ще цікавіша, але зовсім не смішна для самих мешканців будинку ситуація склалася в с.Кам’янка. Уявіть собі: кам’ян-

чанка Людмила КОЛОКОЛЬЦЕВА, яка мешкає в багатоквартирці на вул.Вок­зальна, 31, за одну секунду може дістатися з міста в село. Для цього їй варто тільки переступити поріг із власної вітальні до спальні. 

– Цю межу, на якій ми фактично живемо, визначили ще 1962 року, – розповідає Людмила Матвіївна. – Тоді щодо неї була суперечка, але все владналося. А пізніше на цій території звели будинок для залізничників. Люди навіть не знали, що поселилися на кордоні. Межа проходить через мою квартиру, тому одні кімнати знаходяться в Кам’янці-Подільському, інші – в с.Кам’янка.  

Недолік цього безглуздя жінка відчула тоді, коли хотіла приватизувати землю і втратила її шматок. І це не єдиний випадок недоречностей, пов’язаних із межею. Тому представники міської та районної влади вже навіть провели робочу нараду з цього приводу. 

– Ця проблема не стільки торкається міської ради чи адміністрації, як приносить незручності людям, – каже Віктор Кравчук. – Наприклад, цим мешканцям необхідно оформляти документи на один шматок свого житла в районі, а на інший – в місті. Тому було б доцільніше, якби межа пройшла інакше, щоб одне будинковолодіння було в одному місці. Для цього потрібно розробити нову проектну документацію по межах міста і узгодити її з сусідніми сільськими радами. Після того вона має бути відправлена в область і до Верховної Ради. Технічні служби відпра­цьовуватимуть ці моменти, а приблизно через місяць-два буде нове зібрання. 

Віктор Іванович запевнив, що влада не спить, а намагається вирішити проблему громади. Але яким буде результат, і чи довго ще люди стоятимуть однією ногою в місті, а другою – в районі, поки що невідомо.