УКРАЇНІ ЖИТЬ!

Є багато проблем, які викликають загальний інтерес і турбують широкі кола української громад­ськості, але зовсім не висвітлюються офіційною пресою. Якщо зрідка під тиском обставин преса і згадує ці проблеми, то вда­ється до свідомої фаль­сифікації.

1956 р. син Івана Франка Тарас Франко висловив щиру стурбованість зростанням кількості російських шкіл у великих промислових та культурних центрах Укра­їни, невиправданим коректуванням шкільних програм з україн­ської мови та літератури, спланованими депортаціями українського народу шляхом оргнаборів.

У той час, час розвіювання культу особистості Сталіна, можна було б хоч якось спробувати зрозуміти як дії влади, так і об­межені можливості українців, бо обиралося менше зло.

Що ж сьогодні, які обставини? Вимагають створити зло та розколоти народ, порушуючи питання про другу державну мову. Це не політична помилка, це злочин перед минулим та майбутнім.

Виморовши голодом мільйони українців 1933 р., закатувавши кращих представників нашої інтелігенції в таборах і тюрмах Сибіру, НКВД не зуміло зламати духу народу. Сьогодні, руйнуючи найменшу спробу мислити по-українськи, із нас роблять покірних васалів.

Державні посадовці насміхаються, говорять на «абракадабрській» мові. Закон про другу державну мову – це чергове насміхання над нацією. Це розуміють всі: і ті, хто любить рідну мову, і ті, хто її намагається знищити.

Та поки живуть твори Тараса Шевченка, Івана Франка, Андрія Малишка, Ліни Костенко, Івана Драча і багатьох інших поетів і письменників, наше слово і наша рідна Україна не зникнуть. Бо Україна безсмертна, як і безсмертний її народ!

Ростислав ЯРЕМА.