ЧОМУ ЖИВИЙ ЄВРОМАЙДАН?

Західні гроші, іноземна підтримка, сценарій, зрежисований сусідньою державою, – таких характеристик сьогоднішнім подіям у Києві можна віднайти безліч. Та все це нівелюють щирі, добрі, лагідні, усміхнені очі та душі сотень тисяч українців, що виходять на Євромайдан.

Люди позбулися страху. Це найважливіше. Вони повірили у власні сили.

Стоячи на Хрещатику на барикаді, з самого моменту, коли туди приїхали внутрішні війська і «Беркут», зрозумів, що мене, як і мільйони українців, не розділять сотні та навіть тисячі цих юнаків у формі. Темним був не лише їхній одяг, але й погляд. Телевізійна посмішка міліцейського генерала давала зрозуміти, що він би з радістю проміняв це «контролювання громадського спокою» на спокійний і затишний вечір у колі сім’ї. Але його та підлеглих вели на барикади.

Очі правоохоронців змінилися, коли люди принесли їм пінопласт під ноги (щоб не так холодно було стояти в осінніх чоботах), коробки з бутербродами і гарячий чай.

Вже пізніше, після декількох днів чергування на Майдані, довідався, що майже сотня солдатів і міліціонерів потрапили до лікарні. В багатьох із них – обморожені ноги, запалення нирок. Моторошно було чути, що їм не дозволяли справити нужду. Навіть найкривавіші тирани так не знущалися та не принижували своєї армії.

Нічні чергування, барикади, пісні, гімн, заклики та гасла залишають глибокий слід у душі. Це пізнав кожен, хто побував у самому серці Києва.

Ще скільки нам мерзнути і стояти?! Ще як пояснити Гаранту, владі, що ми стоїмо за свою гідність і за свою країну. Народ, який стоїть на Майдані, не відступить. Чому вони не можуть втямити, що людина, яка стоїть заради власної дитини, стає безстрашною.

Знаєте, як ми розпізнавали на Майдані засланців, так званих «тітушок»? Це нескладно. Їхні очі були порожніми. Як і, до речі, душі. А ще, майже кожен із них лузав насіння, плюючи під ноги лушпиння, чого жоден майданівець не міг собі дозволити. Цих людей видно одразу. Їх спокійно просили не провокувати, в іншому разі – виводили за межі території.

Хто вперше відвідує площу Незалежності, шокований добротою, ввічливістю та повагою один до одного, які там панують.

На Майдані різні люди. Підприємці, студентство, пенсіонери, колишні військовослужбовці, інтелігенція. Є й багато тих, хто сьогодні ледь зводить кінці з кінцями. Проте їхня матеріальна бідність – це ніщо в порівнянні з безмежною внутрішньою культурою та багатством душі. Ми різні за статками, політичними поглядами та віросповіданням, однак ми тут єдині в любові до рідної України.

Вірю в перемогу правди та здорового глузду. Настав час радикальних перетворень у державі.

Слава Господу Богу! Слава Україні!

Ростислав ЯРЕМА.