Четвер, 28 Березня 2024 р.
28 Лютого 2014

ВІДЧУТТЯ ВІД СПІЛКУВАННЯ З «ДЕМОКРАТАМИ» ЯРЕМОЮ, ШЕВАГОЮ ТА ПАВЛЕВИЧЕМ

Шановні кам’янчани, мені так хочеться поділитися з вами своїми враженнями від мітингу 25 лютого, організованого Ростиславом Яремою та Іваном Павлевичем.

ВІДЧУТТЯ ВІД СПІЛКУВАННЯ  З «ДЕМОКРАТАМИ»  ЯРЕМОЮ, ШЕВАГОЮ ТА ПАВЛЕВИЧЕМ      Ідучи на роботу, хотіла послухати виступи цих політичних діячів. Стала ближче до тих, хто виступає, аби краще було чути. Але одному чоловіку, як виявилось, лікарю за фахом, пану Шевазі не сподобалось, що я слухаю із посмішкою. Він почав мене фотографувати мобільним телефоном. На моє запитання, навіщо він це робить, почав погрожувати, що дізнається, де я працюю, і зі мною розберуться. Почувши, що я теж хочу виступити перед громадою, він почав мене штурхати, а на допомогу йому біг у минулому майже мій однокурсник (навчались разом на історичному факультеті) Іван Павлевич.

Пане лікарю, повідомляю вам через пресу, я – корінна кам’янчанка! В цьому місті народилась і виросла. Як і мої батьки та діди. Але таких вихованих лікарів, які погрожують людям, зустріла вперше. Пане Шеваго, мій рідний дядько – лікар-травматолог Анатолій Гаврилов, який людей лікував по совісті, а не за гроші, як це робите сьогодні ви, маючи власний платний кабінет. Завдяки йому, я росла і спілкувалась серед чудових інтелігентних лікарів, як-от Євген Ківільша, який пройшов фашистські концтабори, Олександр Фіш, Юхим Сігал, Анатолій Нестеренко, Майя Лонтковська, Лариса Власова та інші. Вони дбали про людей, а не про власні інтереси та амбіції. Ви вимагали від мене, аби я стала перед вами на коліна, а хто ви такий? І чому я повинна перед вами приклонятися? Таких лікарів, як ви, жителі міста забудуть швидко, на відміну від вашого молодого колеги Андрія Тесляка.

А ще я хотіла звернутися до тих «афганців», які стояли на захисті пана Яреми. Де ваша офіцерська честь і гідність? Якщо ви спокійно споглядаєте, як ваш керівник простягає руки і штовхає жінку – вдову офіцера. Серед вас були й ті, хто мене впізнав, знав, хто я і де працюю.

Для мене воїни-афганці – це щось святе. Я дружила із сусідами та однокласниками, які пройшли цю страшну війну. Це Олег Ткачук, Віталій Рудько, Анатолій Лукащук, Микола Олексюк і багато інших. Пам’ятаю ті страшні дні – похорони Олександра Волощука та Валерія Бялковського, яких знала особисто. І пам’ятаю, якими очима дивилась на Павлевича наша викладач психології, мати одного із загиблих воїнів Марія Саковська, та студенти, які пройшли цю війну, коли студент Павлевич використовував свій статус воїна-афганця для власних амбіцій.

Мабуть, справді психологічно важко, коли ти в молоді роки робиш стрімку кар’єру як воїн-інтернаціоналіст, стаєш депутатом Верховної Ради Радянського Союзу, коли велика перспектива – Москва та партійна кар’єра в кишені, але раптом все обірвалось. А сьогодні доводиться говорити про люстрацію. І на Майдані стоїть жінка, яка пам’ятає гарне минуле Павлевича. Ніколи б не подумала, що колись досить чудові очі перспективного і молодого юнака будуть у майбутньому такі жахливо злі та холодні, що зможе прилюдно штовхати беззахисну жінку, ще й посилати свою політичну соратницю дерти за волосся і обзивати нецензурною лексикою.

А я так хотіла запитати в Ростислава Яреми, чому він не вважає за кощунство колонки з музикою над лампадками та фотографіями загиблих Героїв Майдану?..

Ось так я і поспілкувалася, попросивши надати мені слово, з «демократами» Яремою, Шевагою та Павлевичем…

P.S. Особисто я пишаюся тим, що є випускницею рідного історичного факультету, а чому Іван Павлевич боїться спогадів про студентське минуле – так і не зрозуміла.

Жанна КОЛОСОВСЬКА, кандидат історичних наук.