Неділя, 24 Жовтня 2021 р.
2 Липня 2021

МІЦНІ, ЯК ФОРТЕЦЯ

Шосту річницю створення Нацполіції в Україні поліцейські Кам’янець-Подільського районного управління відзначають із розмахом. Напередодні професійного свята охочі кам’янчани побачили всі тонкощі цієї роботи, потримали в руках справжню зброю, посиділи в службовому авто і навіть фотографувалися з чотирилапим помічником поліцейського.

Власне, дійство відбулося 1 липня на території Старої фортеці. Захват і приємні емоції не приховували ані діти, ані дорослі. Молоді роки, погоні й розслідування того дня пригадали і сивочолі ветерани, котрі завітали до управління на відкриття Музею історії органів внутрішніх справ. Тут зберігатимуться всі документи з історії правоохоронних органів міста, вирізки з газет, зброя, форма, фотографії, накази, монети. І хоча свято правоохоронці відзначатимуть у неділю, втім їм уже вдалося створити гарний настрій для всіх містян.
А ось журналістка «Подолянина» один день разом із поліціянтами патрулювала місто. Відверто, робота ця не з легких, особливо у спеку та мороз. Лише на перший погляд здається, що хлопці та дівчата у формі просто катаються містом. Насправді їм вдається не лише оперативно прибувати на виклики, а ще й запобігати низці злочинів або ж розкривати їх по гарячих слідах.

СКУЧНИХ ПАТРУЛЮВАНЬ УСІМ ПОЛІЦІЯНТАМ!

Максим Підліснюк, Андрій СинявськийПрикомандирували мене до екіпажу патрульних і навіть бронежилет видали про всяк ви­падок. Мої «колеги» на день – поліцейські відділу реагування пат­рульної поліції сержант поліції Максим ПІДЛІСНЮК і рядовий поліції Андрій СИНЯВСЬ­КИЙ. На годиннику – 10 ранку, за вікном – плюс 30, прибори по­казують 20 наїжджених кіло­метрів за дві години, на планшеті – поки один виклик щодо паркування в невстановленому місці біля ринку. Як кажуть хлопці, паркування там нагадує теорію розбитих вікон: варто лише одному залишити авто у невстановленому місці, як порушників назбирується десятки. Але без діла ми не сидимо – насправді патрулюємо все місто і приєднані до тергромади сільські території, без перебільшень, у поті чола.
«Хлопці, як витримуєте бронежилет у спеку?» – цікавлюся.
«Уже звикли», – відповідають в один голос.
Максим служить уже п’ятий рік. Робочі будні виглядають так: два дні поспіль денні чер­гування з 8-ї до 20-ї. І ще два – 12-годинні нічні. Лише після цього два дні відсипних.

– У п’ятницю до обіду зазвичай усе спокійно. Найнеспокійніше – у вихідні, особливо вночі. Все довелося пережити, і все запам’ято­вується по-своєму: на вбивства виїжджали, тілесні ушкодження, грабежі, аварії. А ще патрулюємо міс­то, аби порядок і безпека були і на дорозі, і на тротуарі. Буває, що за день на планшет надходить по 10-15 викликів, а за чергування можемо намотати 100-150 кілометрів, адже місто не один раз проїжджаємо. Курсуємо не лише центральними магістралями, а й вуличками, навіть невідомими для більшості кам’янчан. Знаємо всі дороги і навіть кожну ямку, як рідну, – каже Максим.

На білому «Renault Duster» в’їжджаємо у Старе місто, а далі – у Довжок. За кермом новенького авто, 2020 року випуску, Андрій, який теж долучається до розмови:

– Я служу лише два місяці, – каже коп, ретельно обминаючи кам’янецькі вибоїни. – Пішов стежиною батька і дідуся. Вони обидвоє служили ще в міліції. На жаль, дідуся вже немає, а батько пишається, що я – поліцейський. Хоча за фахом – учитель історії, географії та іноземної мови. Навчався у Хмельницькому національному університеті, проходив 6-місячне стажування в Польщі. Вчив англійську і німецьку мови. Знання мов допо­магає в роботі. Вдалося порозумітися з водієм з Угорщини, котрий їхав транзитом і потребував допомоги.
До поліції працював в охоронній компанії, що займалася безпекою публічних осіб. Простіше – охороняв українських селебріті: Олега Винника та його дружину півтора року, а також Олега Скрипку. Ці хлопці в житті простіші, ніж здаються на перший погляд. Ще працю­-вав інкасатором у Хмельницькому. Ця робота теж лоскоче нерви. На щастя, пограбувань, як у кіно, не було. Але одного разу забирали кошти з магазину, поблизу якого наркозалежні отримували ліки для замісної терапії. Якби не бронежилет, то ніж, яким ударив наркоман, опинився б у моїй спині.

У поліції теж робота не мед. І погоні трапляються, і психічно хворі з ножами кидаються. Словом, затримуються на службі справжні професіонали, не зі слабкими нервами і м’язами.

– Із кумедного пам’ятаю, як оформлював ДТП громадянці Південної Кореї. Коли вона їхала на­-зад – знесла паркан. Водійка була тверезою. Сталося це на Польських фільварках, саме там, де дороги фактично немає. Це для неї був шок, бо такого вона в рідній країні не бачила, мабуть, як і в інших, бо любить мандрувати, і весь її пас­порт у штампах. Того ж дня був суд, вона сплатила 840 гривень штрафу і 400 – судового збору, вину визнала. Ми ж із суддею довго стояли і не могли зрозуміти, як правильно її прізвище написати, – пригадує Максим.

Тим часом на планшет надходить повідомлення про ДТП на вул.Лесі Українки, поруч із ди­тячою поліклінікою. На щастя, обійшлося без потерпілих. Доки мчимо на місце виклику, хлопці пояснюють, що при незначних аваріях водії роз’їжджаються за європротоколом. Без проблем це можна зробити, коли немає травмованих, усі тверезі, а сума збитків не більша як 50 тис. грн. І, найголовніше, мати страховку, яка і так є обов’язковою для кожного водія авто. Виняток ста­новлять лише учасники бойових дій та інваліди І і ІІ груп.
Якщо адмінпротокол складають поліцейські, то у винуватця вилучають посвідчення водія, за рішенням суду він мусить сплатити 840 грн штрафу, судовий збір, може бути позбавлений права кермування від 3 до 6 місяців.

– Коли незначна аварія, то ліпше європротокол. Але люди поки не надто йому довіряють, доводиться приїжджати і розтлумачувати, – кажуть правоохоронці.

Учасники ранкової ДТП погодилися роз’їхатися за європротоколом. Тож ми вирушаємо далі. До слова, паралельно із нами патрулювання здійснюють ще
3 екіпажі, ще один – «Поліна» – виїжджає виключно на виклики щодо домашнього насильства, а також ще два наряди поліції охорони – це колишня ДСО, які нині працюють на приватних засадах і виїжджають на спрацювання тривожних кнопок, сигналізацій тощо, але за потреби допомагають і райуправлінню. Що­вечора, о 18-й, на зміну засту­пають 6 піших нарядів. Місто потрапляє під пильне око нац­гвардійців та працівників поліції, які несуть службу за визначеними маршрутами.
Хлопці зізнаються, що під час локдаунів не все складалося гладко. Люди вперше змушені були сидіти вдома, більшість була озлоблена й не розуміла, чому зачиняються бари, треба ходити в масках і тримати дистанцію.

– Ми потрохи вакцинуємося і спо­діваємося, що стане легше. Я отримав уже дві дози, переніс добре, – каже Максим, який тим часом «пробиває» в базі автомобіль, що рухається попереду нас. Власне у такий спосіб хлопці бачать, чи є страховка, якщо ж немає – транспортний засіб зупиняють. Тоді за посвідченням мож­на побачити всю картину і щодо наявності штрафів у водія.

Найбільше, що обурює хлопців у формі, – пияцтво за кермом. Важко пояснити логіку водіїв, які, хильнувши зайвого, сідлають сталевого коня і не розуміють, що кожне слово у ПДР написане кров’ю. Солідні штрафи більшість таки стримує, але «сміливці» все одно знаходяться.

– Найбільший показник, який я зафіксував драгером, – 3,25 проміле. Для когось ця норма може бути смертельною. Три дні чоловік був у запої та сів за кермо мопеда. Він ледве стояв на ногах. Те, що водій – наш клієнт, зрозуміли, коли побачили, що їде без капців, шолома і номерного знака. Його взяли під Шутнівцями торік влітку, перегородивши дорогу. Виявляється, що горе-водій неодноразово притягувався до відповідальності й навіть 10 діб відсидів в ІТТ, – продовжує Максим.

Запитую, чи справді жінки обачніші за кермом?

– Так, але це ще можна аргументувати тим, що кермувальниць мен­ше, ніж чоловіків, хоча в останні роки їх таки побільшало. Але в моїй практиці й жінки напідпитку сідали за кермо. Цьогоріч таких відчайдух було дві: одна злетіла з траси в кювет, а інша мала аж 1,7 проміле, – додає Максим Підліснюк.

Доки говоримо, їдемо на виклик на Розвадовського. На місці з’ясовується, що кам’янчанину, який у спеку дудлив пиво, здалося, що вантажівка, яка привезла товар у магазин, неправильно припаркувалася. Справді, водій зупинився на тротуарі, бо мав лише цей варіант, однак пішоходам не заважав.
Пригальмовуємо і на гарячому зупиняємо водія, який поїхав під знак, проти напрямку руху, щоб скоротити маршрут. Цей трюк йому обійшовся у 340 грн штрафу. Квитанцію отримав на місці. Наступний виклик – у центр міста. Чоловік поскаржився, що в будинку батька, який дістався йому в спадок, невідомі замурувували вікна. Коли він поцікавився, хто вони і чи мають документи, непрохані гості зібрали інструменти і поїхали геть. На місці чоловік написав заяву, яку буде передано дільничому для з’ясування обставин.
Далі, на об’їзній, зупиняємо автомобіль. Під час перевірки помітили самовільно встановлений номерний знак із цікавим написом. Після роз’яснення порушення молодик його таки зняв. Під приціл потрапив і водій мотоцикла аж з трьома порушеннями: чоловік був без шолома, пояснив, що йому і так жарко, без водійських прав та ще й не зареєстрував двоколісного, як того вимагає законодавство. Матюки йому не допомогли – отримав штраф. Не обійшлося і без сімейного конфлікту. Градус емоцій поліцейським вдалося загасити, завершилося все примиренням.
Мають правоохоронці і власні професійні словечка та забобони. Ніколи не можна бажати спокійного патрулювання, а лише – скучного.

ДОВІРА ГРОМАДИ  – НАЙБІЛЬШИЙ ЗДОБУТОК

Полковник поліції Василь ШкіндюкВідверто, за все своє життя я ще жодного разу за один день стільки не об’їжджала місто. У деяких районах бували по декілька разів. Тому й виникло запитання до начальника райуправління полковника поліції Василя ШКІНДЮКА, а як йому працюється у величезній тергромаді об’єднаного Кам’янець-­Подільського району. Василь Іванович очолив управління цьогоріч у січні, у нелегкий час пандемії і завершення децент­ралізації укрупненням районів.
В органах служить із 2000 року, з 2008-го – на Хмельниччи­ні, а за плечима має 12 років стажу на керівних посадах. Тому зізнається, що швидко в’їхав у курс справ. Райуправління ж, у зв’язку з децентралізацією та ук­рупненням районів, суттєво побільшало. У підпорядкуванні маємо не лише Кам’янець-Подільський, а й громади колишніх Кам’янець-Подільського, Чемеровецького, Дунаєвецького і Новоушицького районів.

– З упевненістю можу сказати, що з карантинними обмеженнями злочинність на нашій території, як і країни загалом, зменшилася. Цьому сприяють різні фактори, зокрема, і те, що багато часу люди сиділи по домівках, тому зберігати майно було легше.
Завдяки постійній профілактичній роботі, поменшало звернень щодо шахрайства. Якщо раніше реєстрували по 3-4 за день, то нині – 5-6 за тиждень.

– А домашнього насилля не побільшало?

– Законодавець посилив міри покарання за домашнє насилля. Якщо протягом року є три факти, відомості вносяться до ЄРДР і провадження скеровується до суду. Маємо окремий екіпаж «Поліна». Саме вони і виїжджають на такі виклики. Найчастіше дебоширять чоловіки і сини, підігріті алкоголем, але бувають і жінки. Більшість кривдників, які вчиняють домаш­нє насильство, стають на шлях виправлення: перший виклик – штраф, другий – можуть відбути декілька діб в ІТТ, а третій – арешт на 6 місяців.

– Територія обслуговування побільшала, роботи теж, а чи вистачає кадрів?

– Загальна чисельність управління складає 407 працівників за штатним розписом. Некомплект на сьогодні – 70 посад. Повністю укомп­лектований громадський блок, групи реагування, фактично весь карний розшук. Частково некомплект серед дільничих офіцерів, але найбільше – у слідчих підрозділах. На сьогодні найбільше навантаження припадає на слідчого. Рік тому законодавець розме­жував злочини і проступки. 99 статей Кримінального кодексу підпадають під проступ­ки, ними зай­маються дізнавачі. Слідчі ж – виключно злочинами, і це полегшило їхню роботу. На сьогодні є багато випускників, і гадаю, що впродовж пів року вдасть­ся нам укомплектувати і слідче відділення.
Але навіть попри брак кадрів райуправління належним чином
виконує обов’язки. Відколи я прийшов, жодного нерозкритого резонансного злочину немає. Днями знайшли грабіжника, який виніс у місцевого підприємця ринку солідну суму, скориставшись відсутністю людей.
Правда, ще з 90-х років маємо 16 нерозкритих вбивств, слідство щодо яких і досі триває.

– Чи завершено розслідування щодо ймовірного факту булінгу в НВК №14?

– Працівники поліції під час перевірки інформації отримали факти, яких було достатньо для оформлення адмінпорушення. Матеріали спрямовано до суду, який дасть оцінку події. Винною особа вважається тоді, коли є рішення суду.

– Реформа поліції й досі триває. Які бачите її сильні і слабкі сторони?

– Лише позитивні. Скажімо, з’я­вилися поліцейські офіцери громади, які працюють виключно на певній території. Це дієва профілактика. Поліцейський завжди перебуває на місці, має автомобіль, помпову рушницю, бензопилу, сокиру та інший інвентар для надання першої допомоги при НП. Починає і завершує роботу не з кабінету начальника поліції, а з кабінету голови громади.
Зі створенням райуправління запрацював і відділ водної поліції, штат якого складає 9 осіб. На сьогодні хлопці перебувають на стажуванні у Херсонській області, де набувають досвіду і навичків щодо виявлення правопорушень на воді, зокрема, слідкуватимуть за браконьєрами і любителями поплавати на катерах напідпитку тощо.
Останніми роками оновився автопарк, техзасоби. Але найголовніше – люди почали більше довіряти поліції. Тож працювати є і з ким, і чим задля спільної мети – аби в нашій громаді всім жилося безпечно та спокійно!

 

Музей історії органів внутрішніх справ