П'ятница, 29 Березня 2024 р.
31 Травня 2013

СПРАВУ ЗАКРИЛИ, А ДИТИНИ НЕМАЄ…

Більше як рік тому чи не всі українські ЗМІ прошуміли про те, що в Кам’янці-Подільському молода жінка кинула в річку свого чотиримісячного сина, а потім і сама стрибнула із Замкового мосту. На цьому трагічна подія не закінчилася.

СПРАВУ ЗАКРИЛИ, А ДИТИНИ НЕМАЄ...Кам’янчанка, котра спробувала померти, вижила і органами досудового слідства була звинувачена в убивстві власної дитини, тіло якої знайшлося через півтора місяця після випадку. Декілька днів тому суд виніс вирок у цій резонансній справі…

Саме ухвала Кам’я­нець­Подільського міськ­районного суду стала приводом для звернення до редакції «ПОДОЛЯНИНА» людей, котрі особисто пережили трагедію того злощасного 25 лютого 2012 р. Чоловік самогубці Анатолій і його мама прийшли сказати про те, що не просто шоковані всім, що сталося, але й категорично не погоджуються з рішенням суду закрити кримінальну справу через недоведення, що жінка вчинила суспільно небезпечне діяння.

­ Ми щойно із судового засідання й дуже збентежені таким несправедливим вироком, ­ каже мати Анатолія. ­ Як таке може бути?! Людині, яка втопила власного сина, зробила спробу суїциду, експертизою була визнана неадекватною, навіть не призначили психіатричного лікування! Я не хочу її судити, але мого внука вже немає. Невже можна просто так не відповідати за вбивство?

– Після того, як невістка стрибнула з мосту, вона отримала важку травму хребта і більше як три місяці лежала в лікарні. Із самого початку ми ходили її провідувати, але зрозуміли, що залишилися по інший бік барикад. Вона не хотіла говорити і бачити свою

11-річну доньку, яка наразі живе з батьком. Донька теж не хоче з мамою спілкуватися, сказала, що не пробачить за вчинене.

Ні невістка, ні її близькі жодного разу не запитали, чи знайшлося тіло утопленого малюка. Його пошуками займалися тільки ми. Толя сам знайшов його. На судовому засіданні вона відмовилася давати будь-які свідчення й просто лежала на носилках, відвернувши голову. Після того, як висновки судово-психіатричної експертизи встановили її неосудність, решту засідань проводили без неї. Тепер вона живе у своєї сестри і, як інвалід першої групи, отримує допомогу на доньку, життям якої навіть не цікавиться. А якщо її привезуть додому, то хтозна, що може бути. Вона зі злості може й Толі, й доньці щось заподіяти. Або ж знову вчинить самогубство – і знову тяганина буде. Ось такі у нас суди.

Чоловік самогубці, який у справі проходить як потерпілий, каже, що досі не розуміє, чому дружина, з якою прожили 11 років і зводили власний будинок, так вчинила того дня.

– Я ніколи не помічав за нею неадекватних вчинків – і тут раптом таке сталося. Того вечора вона лягла спати, я заколисав малого. А о 7.30 ранку дружина взяла дитину й таке вчинила. Коли її знайшли після стрибка з мосту, вона просила добити її. В лікарні говорити не хотіла, доньку бачити не бажала. Тільки сказала мені: «Вибачте, я поламала вам життя!». А працівникам міліції, які прийшли її опитати, зізналася в скоєному, написавши записку, що сама кинула дитину з містка біля електростанції. Та судді всі обвинувачення з неї зняли за відсутністю доказів. Закрити таку кримінальну справу просто так неможливо. За цим – великі гроші. Це – моя думка.

Чоловік надав нам копію судової ухвали, в якій зазначається, що прокурор і потерпілий вважали за необхідне призначити підсудній примусове амбулаторне психіатричне лікування, а захисник наполягав закрити кримінальну справу й мав свою версію. Вона полягала в тому, що дитина могла впасти в річку випадково, в тому числі й через несправність кладки. Пояснюється також, що підозрювана в суді повідомила, що «свою вину і позовні вимоги не визнає, наміру позбавити життя своєї дитини в неї ніколи не виникало, а спробу самогубства вчинила у зв’язку із втратою дитини. Подій того дня не пригадує, а через погане самопочуття від дачі відповідей на запитання відмовляється».

Не знайшла колегія суддів жодної обставини злочину і в показах свідків. А зізнання жінки працівникам міліції в скоєному суд вважає недопустимим доказом, адже, як повідомив лікар, вона після травм отримувала дозу наркотичних медикаментів і перебувала в шоковому стані. Йдеться в ухвалі й про те, що не доводять вини підсудної і висновки судово-психіатричних експер-тиз, які свідчать про обмежену осудність жінки на період інкримінованого їй злочину та

неосудність під час розгляду справи в суді. Тому колегія вирішила, що підстав для призначення їй примусового психіатричного лікування немає, бо такі заходи застосовуються судом лише щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння.

Справу закрили. Проте потерпілий подаватиме на апеляцію, бо вважає, що суд несправедливо заплющив очі на вбивство його сина, а дружина потребує медичних заходів.