ПОСТРІЛ ЗАВДОВЖКИ В ЖИТТЯ

Наш співрозмовник Олександр КОВАЛЬ – спортсмен, тренер і, насамперед, людина, яка життя присвятила відродженню

кульової стрільби у нашому місті.  

Цей вид спорту в Кам’янці почав розвиватись у 60-ті рр., але на початку 90-х його було майже знищено. Олександр Коваль став на заваді руйнуванню всього, що будувалось майже 30 років. У часи перебудови зброю, яка перебувала на балансі спортивної школи №1, було частково знищено, але декілька гвинтівок вдалося врятувати. Ними діти користуються і досі, стріляючи в тирі, який розмістився у підвальному приміщенні НВК №9. Це, звісно, не найсучасніше місце для відпрацювання майстерності, але най¬краще, що змогло виділити міське управлін¬ня освіти, оскільки, як уже говорилось, стрілецький спорт у місті було занедбано. Патрони, екіпірування, яке коштує в середньому 3-10 тис.грн., виїзди на різні змагання – все це та багато іншого лягло на плечі батьків і тренера.

Нині в гуртку займаються діти віком від 10 років, є серед них майстри спорту міжнародного класу. І, незважаючи на численні негаразди та матеріальні труднощі, Олександр Гнатович працює заради розвитку дитячого спорту.

– Він цілеспрямований, тактично і стратегічно підходить до вирішення будь-якого питання, – каже голова Федерації кульової стрільби в Хмельницькій області Петро БАРДЕЦЬКИЙ. – Олександр Коваль – чудовий організатор, зміг створити умови і виховати досвідчених спортс¬менів, які зсередини розуміють справу, якою займаються.

– Сьогодні я несу особливу відповідальність перед учнями, – ділиться Олександр Гнатович. – Чи побачили вони те, про що мріяв я? Чи стали вони тими, до чого я їх готував? Час покаже…

На моєму шляху свого часу також було чимало труднощів, але мене підтримували люди, завдяки яким я зміг адаптуватися та досягти того, що маю тепер. Вони зрозуміли мене як фахівця, науковця, спортсмена і тренера. Це і декан факультету фізичної культури К-ПНУ ім.І.Огієнка Микола СОЛОПЧУК, і завідувач кафедри фізичної культури університету Валерій ДОРОШ, які повірили в мене, давали поради, що і як краще зробити, і, насамперед, вселили в мене віру, що зможу впоратися із задуманим.

Перші учні, перші враження, перші розчарування та перші перемоги… Все це почало з’являтись у маленькому тирі в НВК №9. Перші медалі в обласних змаганнях і успіхи у все¬українських першостях привернули увагу інших тренерів. І саме тоді, на початку 2000-х, разом з однодумцями ми вирішили поглянути на стрільбу з іншого боку, глибше. Так відбулось поєднання практики тренувань з науковими пошуками в стінах нашого національного уні¬верситету.

Результати не забарились, а спортсмени почали з’їжджатися з усієї України. Пам’ятаю, як мій вихованець брав участь в одному великому змаганні. Після кваліфі¬каційних пострілів він потрапив до фінальної частини, перебуваючи на восьмому місці, останньому. Перед фіналом він зателефонував мені та сказав, що пробився до фіналу на восьме місце. Я від¬повів: «Слабо, можеш краще!..». Врешті він переміг. Це було не¬ймовірно. Ніколи ще стрілець з восьмого місця не перемагав на жод¬ному чемпіонаті, бо у фі¬наль¬ній частині стрільба виконується по електронних мішенях, і кожен міліметр відіграє важливе значення. Це була наша спільна перемога, шлях до якої прокладений важкою працею.

– Саме тому у Вас навчаються відомі українські стрільці?

– Я – людина не унікальна, а наполеглива. Передаю учням усе, що знаю, та збираю по крихтах те, що спортсмен не в змозі зібрати у вихорі спортивних подій. Тому до нас в університет приїжджають навчатися стрільці світового рівня – майстри спорту міжнародного класу, призери міжнародних змагань – Анастасія Савельєва, Владислав Григоренко, Олеся Щерба і Дмитро Чаусов.

Стрільба – важкий вид спорту. Людина стоїть близько трьох годин із гвинтівкою, що важить майже вісім кілограмів, і мікрон відхилення може відкинути на восьме чи дев’яте місце, а два мікрони – на п’ятнадцяте. Один постріл – це одне життя, прожите стрільцем, яке триває мить. Але за цю мить відбувається все, як у реальному житті: зароджується постріл – чітким рухом пальця куля покидає канал ствола і летить так, як її навчив стрілець. Вона пролітає життя довжиною 50 м, а як вона його закінчить і з яким результатом – залежить від того, скільки душі спортс¬мен вклав у її маленький світ. Результат життєвого шляху кулі оцінюється цифрою, а результат життєвого шляху тренера – успіхами учнів.

Найголовніше, що має бути притаманне моїм вихованцям – це фізичний та емоційний спокій. Стрілець повинен повністю сконцентруватися, ні на що не відволікатися, бо коли він переживає якісь неприємні моменти у житті – гарного результату не буде.

Завершився постріл – прожито життя. Але приходять нові учні, й знову золотиста гільза досилається затвором – і зароджується но¬-ве життя. Цей процес безкінечний. Тому стрільба – досить філософський вид спорту, психологічно важкий і найбільш мирний у світі. Бо стрілець не змагається ні з ким, лише із самим собою, зі своїми минулим і майбутнім. Від цього аналізу залежить перемога, перш за все – над своїм «Я», а потім – і в турнірній таблиці.

– Чи є у Вас мрія?

– Моя мрія не завершується кінцевим результатом матеріального задоволення. Кожна людина чогось хоче, і я не виняток. Мрію, щоб мої учні здобували перемоги, щоб кульовий спорт продовжував розвиватись. Хочу, щоб цей процес продовжувався і після мене. В цьому я бачу своє майбутнє!

Володимир ОБРАЗЦОВ.